Киян посварило музейне питання. Або що не так з "будинком" Булгакова

Через що виник, як розвивався і чим у підсумку закінчився медійний конфлікт навколо будинку-музею письменника Михайла Булгакова в Києві. Що ще не було сказано і про що варто подумати – у матеріалі РБК-Україна.

Київ. Булгаков. Музей. Українофобія. Історична справедливість. Ось ключові слова досить гучного скандалу, що накрив медіапростір останніми тижнями.

"Спілка письменників України" виступила з вимогою ліквідувати столичний музей письменника Михайла Булгакова на легендарному Андріївському узвозі. Мотивація: "Булгаков оспівував і возвеличив не тільки царизм і монархію, а й нелюдську жорстокість, притаманну росіянам і яка є основною рисою російської нації".

На місці музею Булгакова Спілка письменників пропонує заснувати музей українського композитора Олександра Кошиця, який жив за тією ж адресою до 1906 року. У відповідь директор музею Булгакова Людмила Губіанурі іронічно здивувалася, чому це "Спілка письменників України" не зажадала позбавити Булгакова партійного квитка, що вони ніби як робили дуже часто в своїй історії зі своїми опонентами ще в радянський період.

Спілка письменників звинуватила колектив булгаківського музею чи не в колабораціонізмі, у відповідь же музей звинуватив Спілку в совковості і фарисействі.

І ніхто б цього не помітив, якби настільки благодатну в своїй хайпотворенні тему не підхопила блогерська спільнота і всі ті, кого прийнято називати "лідери думок".

Для РБК-Україна ситуацію прокоментували український історик, голова експертної топонімічної комісії Києва Олександр Алфьоров і згадана вище директор музею Булгакова Людмила Губіанурі.

"Музей – це не мавзолей, а просвітницька установа"

Алфьоров зазначає, що Булгаков - імперський письменник. Київ, звичайно, справив на нього неймовірний вплив – ландшафтом, легендами, атмосферою. Але, за словами історика, для Булгакова, як і кожного імперця, Київ – це "його місто, заселене не його народом". Тому в булгаківських творах Україна-квазідержава, з недорозвиненою мовою і таким же народом.

"Що стосується конфлікту навколо музею, то необхідно розуміти, музей – це не просто меморіалізація когось, це не піраміда Хеопса або Мавзолей. Музей повинен виконувати просвітницьку функцію і бути цікавим", – говорить Алфьоров.

Будинок на Андріївському узвозі, де розташований музей Булгакова (Фото: facebook.com/Наталья Китайгородська)

На думку експерта, ідеальним варіантом вирішення конфлікту була б запропонувати суспільству нову концепцію простору на Андріївському узвозі, 13а.

"Скажімо, він міг стати зосередженням історії Києва 1918 року, або ж київської містики. Але робити це потрібно грамотно, тому що давно Булгаков настільки "в'ївся" в саму будівлю, що спроби делікатної, косметичної реорганізації приміщення не допоможуть", – говорить Алфьоров.

І все ж, на думку історика, головне зрозуміти, що Булгаков, як і багато інших подібних діячів, були порталами входу в Україну окупантів. Але сьогодні потрібно взяти паузу.

"Потрібен антракт. Помістити до закінчення війни діячів російської культури в карантин. А після перемоги, адже це скоро, ми подивимося, якщо вони дійсно частина української та/або світової культури, вони повернуться і займуть своє почесне місце разом з Бальзаком і Лістом", – рекомендує він.

"Кампанія проти музею носить чисто спекулятивний характер"

У розмові з РБК-Україна директор музею Булгакова відразу заявила, що їй не хотілося б "грати в конспірологію" і вгадувати версії того, кому вигідна атака на музей. "Тим більше, що я цього не знаю", – зізнається Губіанурі, додаючи, що "найімовірніше - це просто бажання нагадати про себе тих, про кого ніхто ніколи не пам'ятав, я маю на увазі членів Спілки письменників".

На думку директора музею, обурення у формі добре і сумнозвісного старшому поколінню з радянських часів "колективного листа" не викликало особливих симпатій навіть у тих, хто ненавидить Булгакова.

Також Людмила Губіанурі виключила варіант завуальованого рейдерського захоплення будівлі музею, зазначивши, що воно належить місту.

"Говорити про те, що на місці одного музею потрібно відкрити інший, при цьому не представивши ніякої концепції, а просто зробивши гучну заяву – це чистої води спекуляція. Ми і так зараз відкриті три дні на тиждень, експозиції згорнуті на час війни, фінансування скорочено майже вдвічі. Аргумент, нібито музей Булгакова лежить тягарем на плечах платників податків не витримує критики. Тим більше, що музей завжди був прибутковим, і цю інформацію легко перевірити в муніципальних органах", - говорить вона.

Спілка письменників і музей Булгакова - лише інструмент і привід?

Основний масив агресії і звинувачення як музейників, так і, за словами опонентів, влади, що їх покриває, стався навіть не після самого листа Спілки письменників.

Хвиля критики з'явилась після заяви міністра культури Олександра Ткаченка, який сказав, що йому "дивно читати заяву Спілки письменників".

"Чим їм завадив музей Булгакова в Києві, я не знаю. Булгаков - киянин. Так, в його художніх творах були репліки героїв щодо визвольної боротьби на початку ХХ століття. Але я думаю, що музей не винен. Точно його не варто чіпати", - заявив Ткаченко.

Фрагмент експозиції музею (facebook.com/bulgakovmuseuminkyiv)

Слова міністра на "слизьку" тему із задоволенням підхопили опоненти влади та критики Булгакова. Звинувачення в бік Ткаченка та, як наслідок, в бік всієї нинішньої політичної верхівки держави заграли новими барвами. Цитата міністра культури по Булгакову, коли це буде потрібно, навіть може бути нанесена на транспаранти нових протестів політичних акцій.

Під парламентським куполом існує певне припущення, що несподіваний випад Спілки письменників повинен був зрештою не ліквідувати музей Булгакова, а всього лише викликати певну реакцію влади. І він її викликав. Так чи інакше, але ж, дійсно, ні рік тому, ні три, ні вісім – одним словом, з початку російсько-української війни музей на Андріївському узвозі не опинявся в центрі уваги ЗМІ, блогосфери і суспільства.

Взаємна злість і роздратування-єдиний підсумок

Чи означає це, що Булгакова критикують незаслужено? Ні. Роботи письменника й справді відрізнялися помітною зневагою, а то й відвертою ворожістю до всього українського. Чи варто в цій ситуації захищати чиновників, які не підтримали сторону критиків музею? Теж ні.

Але будь-який процес оцінюється за результатом. Чи передбачався конкретний результат у вигляді ліквідації музею Булгакова? Навряд чи, якщо вже автори одіозної заяви обмежилися вимогою - без раціонального проекту створення "музею Кошиця". Тим більше, що представники і муніципальної, і центральної влади відразу дали зрозуміти, що тема "не на часі".

Чи має тема ліквідації музею або навіть його реорганізації гостру соціальну значимість, як це було, наприклад, з пам'ятниками Леніну, Ватутіну та іншим персонажам радянського культу (до речі, Ватутін досі навіщось стоїть прямо в історичному центрі Києва)? Ні. Будемо відверті, скандал при всій своїй яскравості і обговорюваності вийшов настільки ж сумнівним з точки зору об'єктивності і своєчасності.

Фрагмент експозиції музею (facebook.com/bulgakovmuseuminkyiv)

Єдиним справжнім і незаперечним результатом "булгаківського сандалу-2022" став черговий удар по згуртованості українського суспільства. Нехай навіть і в особі активістів-блогерів-пасіонаріїв (хоча все найважливіше і цікаве завжди відбувається з подачі активної меншості), але все ж черговий поділ на "захисників" і "антагоністів" відбувся там, де від цього можна було б утриматися. Хоча б на час війни.

Можемо помилятися, але є така підозра, що поступово повертаючим Україні її території на фронті українським воїнам ось прямо зараз глибоко байдужа будівля за адресою Андріївський узвіз, 13а. При тому, що абсолютно точно серед захисників України є багато як і симпатиків творчості Булгакова, так і тих, в кого вона викликає відразу. Або просто байдужих або незнайомих з нею людей.

Так що, як не парадоксально може прозвучати, тема "музею Булгакова" - це не про музей і не про Булгакова. Вона про доцільність і результат. І якщо єдиним результатом необов'язкового скандалу став черговий поділ українців, то навряд чи це те, чим варто пишатися.