ПИТАННЯ: Коли, яким каноном або законом чи указом або словом апостола був скасований кашрут? Якщо я перестану вживати некошерні продукти, чекає мене при цьому якесь покарання з боку церковної влади? Захищаючи свої комерційні інтереси, мають право церковні влади ставити мені будь-які перепони або переслідувати мене за небажання підкорятися традиціям більшості? Чи має право хто-небудь сказати або вимагати від мене: якщо ти не з'їси шматок свинини і «іже з ним», то ти ворог Церкви. Наскільки я зрозуміла з Біблії, Ісус сказав: «Я прийшов виконати закон, а не порушити його». Чому в такому випадку на перше місце ставляться і прославляються слова апостолів, а не Бога?
ВІДПОВІДЬ: Почнемо зі слів Ісуса: «Я прийшов виконати закон, а не порушити його». Коли мова йде про Закон, то насамперед потрібно зауважити, що Закон, який керував життям євреїв, був багатошаровим. По-перше, був непорушний і незмінний закон Заповідей, написаних Самим Богом. Саме до цього Закону і належать цитовані слова з Євангелія від Матвія (5,17-18): «Не думайте, що Я прийшов порушити закон або пророків: не порушити прийшов Я, але виконати. Бо істинно кажу вам: доки перейде небо й земля, ні одна йота, або жодна риска не перейде з закону, поки не збудеться все».
Крім цього Закону, були різні приписи щодо культу, яких повинні були дотримуватися ізраїльтяни. Нарешті, були і цивільні закони, що включають, наприклад, приписи про сплату податків кесарю, і так далі. Всім цим приписам підкорявся і Наш Господь Ісус Христос.
Слухали Ісуса могли подумати, що, проголошуючи нове Царство, Він мав намір скасувати давній Закон. Але Ісус відкрито заявляє: Я прийшов не відмінити Закон, а виконати його. Виконанням старозавітного Закону є Сам Ісус Христос. Всі культові приписи, що служили прообразом Христових Тайн, поступилися місцем Святим Таїнствам. Що стосується моральних приписів, то вони також знайшли своє виконання – в тому сенсі, що їх дотримання є основним і незамінним елементом прилучення до Христа. Коли юнак запитує Господа, що йому потрібно зробити, щоб успадкувати вічне життя, Ісус відповідає: «заповіді».
Отже, Ісус, Сам підпорядковувався Мойсеєвим Законом, є виконанням Закону, тобто реалізацією давніх обітниць про порятунок. Тільки Він наділяє Закон остаточним змістом, здійснюючи все, що Бог обетовал людству. Продовжимо наведену нами євангельську цитату: «Отже, хто порушить одну з цих заповідей найменших і навчить так людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто виконає і навчить, той великим назветься у Царстві Небеснім. Бо, кажу вам, якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне. Ви чули, що сказано древнім: не вбивай, а хто вб'є, підпадає він судові. А Я кажу вам, що всякий, гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; хто ж скаже братові своєму: "рака", підлягає синедріону; а хто скаже "божевільний ", підлягає геєні вогненної. Отже, якщо ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником, і піди, примирись перше з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій.
Зо своїм супротивником швидко мирися, доки ти ще в дорозі з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав тебе слузі, і не вкинули б тебе в темницю; істинно кажу тобі: не вийдеш звідти, поки не віддаси й останнього шеляга. Ви чули, що сказано: не чини перелюбу.
А Я кажу вам, що всякий, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в серці своєму». Ми бачимо, що в цьому уривку часто повторюється формула: «Ви чули... А Я вам кажу». До необхідності дотримання запропонованих правил Ісус додає «серце», тобто внутрішній намір чинити добро і внутрішню чистоту. Тому недостатньо просто утримуватися від вбивства, від крадіжки, але слід звільнити душу від ненависті, від озлобленості, від заздрості. Недостатньо утримуватися від перелюбства в буквальному сенсі, але слід звільнити серце від похоті і безладних бажань. Недостатньо уникати помсти, згідно з Мойсеєвим Законом, але потрібно позбутися від усякого бажання відплати – адже вбити можна і своє серце. Недостатньо любити своїх друзів, тих, хто нам симпатичний, але потрібно любити ближнього як самого себе, не виключаючи з цієї любові і ворогів.
Так що Ісус не скасував древній Закон, а виконав його, -- не в сенсі точного дотримання кожною його букви, але в найглибшому сенсі: слова і діяння Ісуса проголошують новизну Царства Божого, заснованого на любові до Бога і ближнього. Саме ця любов є виконання Закону.
До питання про те, що ставиться на перше місце: Бог або слова апостолів. Тут у зв'язку з нашим питанням доречно звернутися до двох новозаветным епізодами: «Єрусалимського собору» і до інциденту в Сирійській Антіохії, про яких йдеться в Посланні до Галатів. Св. Лука, повідомляючи нам про першому Соборі, що відбувся в Єрусалимі, передує лист - яке апостоли розіслали тоді за християнським громадам діаспори, наступним чином: "Вгодно Святому Духові і нам..." (Діян 15,28). Дух, що діє у всій Церкві, веде за руку апостолів, щоб вони робили нові шляхи у здійсненні Його задумів: Він є головним творцем Церкви.
Збори в Єрусалимі відбулося в момент чималої напруги всередині ранньохристиянської общини. Необхідно було відповісти на питання, чи потрібно вимагати обрізання від язичників, які зверталися до
Ісусу Христу, до Господа, чи можна було звільнити їх від Моїсеєва Закону, тобто від дотримання норм, необхідних для того, щоб бути праведними людьми, слухняними Закону; звільнити від норм, що стосуються культових очищень, чистою та нечистою їжі і суботи. Про нараду в Єрусалимі повідомляє і апостол Павло в Посланні до Галатів (2,1-10): через чотирнадцять років після зустрічі з Воскреслим в Дамаску, - тобто це друга половина сорокових років н. е., - Павло з Варнавою відправляється з
Сирійської Антіохії в супроводі Тита, свого вірного співробітника, який, хоча і був греком, не був підданий обрізання, щоб увійти в Церкву. З цієї нагоди Павло викладає Дванадцяти, як найбільш гідним людям, свою благовість про свободу від Закону (пор. Гал 2,6). В світлі зустрічі з Воскреслим Христом він зрозумів, що в момент переходу до Євангелії Ісуса Христа язичникам більше немає необхідності робити обрізання, дотримуватися правила про їжу, про суботу в знак праведності: Христос-наша праведність і "праведним" є все те, що відповідає Йому. Щоб бути праведними, немає необхідності в інших приписах. У Посланні до Галатів Павло в кількох словах повідомляє про зборах: він із захватом згадує, що звістка про свободу від Закону було схвалено Яковом, Кифой і Іоанном, "стовпами", протянувшими йому і Варнави руку церковного спілкування у Христі (пор. Гал 2,9). Якщо, як ми відзначили, для Луки Єрусалимський Собор висловлює дію Святого Духа, то для Павла він представляє вирішальне визнання свободи, поділюване всіма, хто брав у ньому участь: свободи від зобов'язань, витікаючих від обрізання і від Закону; тієї самої свободи, "яку дарував нам Христос", щоб ми не піддавалися знову ярмо рабства (пор. Гал 5,1).
Другий епізод стосується знаменитого інциденту в Сирійській Антіохії, в якому в повній мірі проявилася притаманна апостолу Павлу внутрішня свобода: як вести себе у випадку загальної трапези між віруючими іудейського походження і язичниками? Тут виникає інший епіцентр Мойсеєвих приписів: відмінність між чистою та нечистою їжею, глибоко разделявшее євреїв, дотримували Закон, від язичників. Спочатку Кифа, тобто Петро, поділяв трапезу з одними і з іншими; але з прибуттям деяких християн, пов'язаних з Яковом (Гал 1,19), Петро почав уникати трапез з язичниками, щоб не обурювати тих, хто продовжував дотримуватися законів чистоти їжі; і до нього приєднався Варнава. Це стало приводом для глибокого поділу християн, що прийшли з обрізання, і християн, що прийшли з язичництва. Поведінка Петра і Варнави, реально загрожувало єдності Церкви, викликало обурення Павла, який в запалі гніву звинуватив Петра та інших у лицемірстві: "Коли ти, бувши Юдеєм, живеш по-поганськи, а не по-юдейському, то нащо поган принуждаешь жити по-юдейському?" (Гал 2,14). У самому справі, турбота Павла з одного боку і Петра з Варнавою з іншого були різними: для останніх відділення від язичників означало спосіб захистити себе і не шокувати віруючих, що прийшли з іудаїзму; для Павла це відділення представляло небезпеку, подвергающую сумніву універсальний характер спасіння у Христі, призначеного як для язичників, так і для іудеїв. Якщо виправдання здійснюється тільки в силу віри в Христа, без якого-небудь дії Закону, то який сенс продовжувати дотримувати чистоту їжі
під час спільної трапези з язичниками? Досить імовірно, що цілі Петра і Павла були різними: для першого - не втратити юдеїв, що прийняли Євангелію, для другого - не применшити рятівне значення смерті Христа для всіх віруючих.
Цікаво відзначити, що, звертаючись до християн Риму кілька років (приблизно в середині 50-х років н. е..), Павло сам опиниться в подібній ситуації і попросить сильних не є нечистої їжі, щоб не втратити або не обурювати слабких: "Краще не їсти м'яса, не пити вина, і не робити нічого такого, від чого брат твій спотикається, або спокушується, або знемагає" (Рим 14,21). Таким чином, антіохійський інцидент став уроком як для Петра, так і для Павла. Тільки щирий діалог, відкритий до істини Євангелія, зміг направити шлях Церкви: "Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім" (Рим 14,17). Саме так стають реально вільними, саме так проявляється в нас найглибша суть Закону: любов до Бога і до ближнього.
В цьому і полягає відповідь на питання про те, що можна і що не можна їсти християнину. І тим більше про те, «зобов'язаний» він віддавати перевагу тій чи іншій їжі. Якщо ви вживаєте виключно кошерні продукти тому, що вважаєте тільки їх «ритуально чистими», то це входить в явне протиріччя з євангельським розумінням Закону і свободи. Але, зрозуміло, і за це церковна влада не переслідує і не карають. Саме поняття «переслідування» не відповідає християнському світогляду. «Комерційні інтереси» також не входять у число характеристик Церкви. І ніхто, звичайно, не має права оголошувати ворогом Церкви того, хто з якої-небудь причини не їсть свинину.
Матеріали: Радіо Ватикан