Цивільні у засідці. Як київська тероборона готується зустрічати ворога

Про те, як потрапити до тероборони, чому там навчають і чим це відрізняється від строкової служби в армії – у репортажі РБК-Україна.

В новорічний період про ймовірний напад Росії на Україну говорять чи не більше, ніж у 2014 році. Аналітики видань, як от The Washington Post чи Financial Times пророкують наступ росіян на початку 2022 року. Не відстають і розвідки західних країн, які вже місяць попереджають про загрозу з боку РФ.

Прочитавши такі новини, легко вдаритися в паніку й побігти у найближчий магазин по гречку і сірники, як колись. А можна піти до територіальної оборони (ТрО) тренуватися на полігоні, аби знати що робити, якщо велика війна таки почнеться.

Ми кілька днів спостерігали за тим, як архітектори, перекладачі й завідувачі аптек повзають по холодній землі, відпрацьовуючи тактичні завдання на випадок російського вторгнення.

– Контакт! На 12-ту! Лінія! По-двоє! Вперед! – чоловіки й жінки у камуфльованій формі, які щойно ішли колоною, падають на коліно й парами починають просуватися вперед.

Часом навіть здається, що ти став учасником дитячої гри в "козаки-розбійники": хоча люди перед тобою зі зброєю, не чути жодного пострілу. Кожен імітує стрілянину голосом. "Паф-паф-паф" – це одиночними стріляють автомати. "Тра-та-та-та-та" – це умовного ворога давить вогнем кулеметник. "Та тебе уже вбили, ви тут купою сидите, ідеальна мішень", – кричить умовний ворог.

Проте це зовсім не дитячі ігри. Так тренуються кілька батальйонів територіальної оборони в Києві. Важливе уточнення, про яке просять усі офіцери – це тренування, організоване бійцями ТрО самотужки, без участі Збройних сил. Кожної суботи кілька десятків чоловіків і жінок збираються і їдуть у київські передмістя на страйкбольні полігони, аби відпрацьовувати тактичні навички.

Зазвичай збирається від 50 до 100 людей. Вже на полігоні їх ділять на дві групи: більшу й меншу. До першої потрапляють рекрути – тобто новачки, які або взагалі не мають стосунку до армії, або ті, хто приїхав на тренування вперше. Друга група – більш досвідчені члени ТрО, які ходять на полігон кілька місяців, а то й років. Тут вже є кілька злагоджених бойових груп, які мають свої звички й напрацьовані тактичні ходи.

– Ми тренуємося уже два роки. Щоправда, 2020-го занять майже не було через карантин, а оце нещодавно відновили. Більш досвідчені вже стали інструкторами для новачків. Тренування добровільні, ніхто нікого не змушує їхати сюди з-під палиці. Якщо ти хочеш навчитися чомусь – то ти ходиш на заняття, коли маєш час. Крім полігону, до речі, у нас є і сержантські курси. Але вони у будні, тож все ніяк до них не доберуся, – розповідає нам молодший лейтенант Артем Сохань.

В цивільному житті він звичайний завідувач аптечним складом, ветеран, демобілізований 2015 року. Проте по суботах Артем одягає форму, бере до рук карабін і згадує як це – працювати в підрозділі під час бойових дій.

– На останніх заняттях ми відпрацьовуємо засідки й контрзасідки, аби знати, як діяти в таких ситуаціях. Ну і це також частина тактичної підготовки, – пояснює Артем, поки ми добираємося до полігону.

Частина людей тут із власною зброєю – це офіційно зареєстровані мисливські карабіни: або на базі поширеного в Україні АК-74, або ж на базі американської AR-15. Єдина відмінність цієї зброї від армійської – вона не стріляє чергами. А так вага й габарити подібні до того, що резервісти ТрО отримують у випадку великої війни. Ще частина бійців приїхала зі страйкбольною зброєю. Вона менша й легша від мисливських карабінів. Є люди і з дерев’яними макетами автоматів.

– Хто може – той тренується зі своєю зброєю, аби звикнути до її габаритів. Хто зброї не має – отримує дерев’яні макети, вони ідентичні за габаритами. Бо ж головне до них призвичаїтися, знати, як тримати автомат, – пояснює нам Влас Гончарук, капітан резерву ТрО.

Йому близько 50-ти, він перекладач, пішов до військкомату (нині – центр комплектування) ще 2014 року, однак до регулярних військ потрапити не зміг. Натомість записався до загонів тероборони й уже кілька років тренується разом з ними. Сьогодні він має відпрацьовувати роль диверсанта, готуючи засідки на автоколони.

Частина бійців тренується із власною зброєю, у декого дерев'яні муляжі автоматів (фото: Стас Козлюк для РБК-Україна)

Перша година тренувань – особиста підготовка. Для початку військові розминаються, як на звичній фізкультурі – крутять руками й ногами у різні сторони, аби розігріти м’язи. Потім починається індивідуальна підготовка. В першу чергу – відпрацювання команди "контакт". Молодший сержант Денис Семирог-Орлик дає команди: противник ліворуч чи праворуч. Чи з тилу.

– Контакт ліворуч! Контакт ліворуч! Контакт тил! Вихід на ліве коліно! Контакт тил! Контакт праворуч! Це ситуація, в якій нам фактично ж*па і треба якось вибиратися з неї! Тому ви маєте швидко повертатися! Спочатку повертаєте зброю, потім уже довертаєте корпус! Контакт тил! Не піднімайте ногу повністю, ви можете зачепитися і впасти. Ведіть її по землі. Контакт ліворуч! – голосно говорить він.

Потім – відпрацювання роботи парами: бійці підрозділу, прикриваючи одне одного, йдуть у наступ або ж навпаки – відступають.

– Крию! – кричить наш знайомий провізор Артем і біжить зигзагами вперед.

Пояснює – не можна рухатися виключно по прямій лінії – таким чином він спростить завдання ворогу і стане легкою мішенню. Бійці тероборони кілька разів рухаються вперед і назад, потім збиваються у коло, аби розібрати помилки. Одна з найперших – провал у координації.

– Що у вас відбулося? Перед вами була будівля. Щойно частина групи за неї зайшла – ви втратили зоровий контакт і втратили контроль. Поки одна частина групи відступала, інша просувалася вперед і з високою долею імовірності у реальній ситуації їх покришили б. Тому пам’ятайте про те, аби дублювати команди голосом по ланцюгу, якщо ви без рацій. На позиції, спробуємо ще раз! – говорить офіцер з позивним "Грім".

Український парламент влітку цього року ухвалив закон "Про національний спротив", а у грудні – низку змін до нього. За цим документом, до кінця травня 2022 року в Україні мають переформатувати 25 бригад територіальної оборони: по одній на кожну область і ще одна – в Києві.

Частково ця робота вже виконана. Скажімо, столиця має 6 активних батальйонів ТрО: в Дарницькому, Деснянському, Дніпровському, Оболонському, Святошинському та Солом’янському районах. Останній батальйон, 130-й, найбільш медійний – саме його резервісти тренуються щосуботи на полігонах. І цей же підрозділ один з найбільш укомплектованих.

Загалом же кількість резервістів у ТрО Києва не називають, офіцери, з якими ми говорили, говорять хіба приблизні цифри: від кількох сотень до тисячі людей. Також варто зважати, що частина рекрутів, які приїжджають на тренування, все ще у процесі оформлення: вони збирають документи й довідки для того, аби підписати контракт резервіста. Проте уже ходять на тренування. Також у випадку війни до різних БТрО будуть приписувати мобілізованих.

– Формування батальйонів тероборони в Києві іде… скажімо так, по-різному. Не хотів би, зі зрозумілих причин, вдаватися у деталі. Десь більше контрактів підписали, десь менше. Чим ТрО відрізнятиметься від мотопіхоти? Це некоректне порівняння, бо це різні роди військ. У нас просто різні завдання. Тероборона, в першу чергу, має охороняти об’єкти критичної інфраструктури, допомагати боротися з диверсантами, допомагати у патрулюванні й супроводженні колон техніки. У разі наступу ворога на місто – відбивати атаки, – під час перерви у заняттях пояснює нам "Грім".

Бійці, тим часом, роблять дивну річ: стають у "коробочку" так, ніби сидять у вантажному авто. Ті ж, хто стоять попереду, імітують роботу двигуна й вирушають дорогою, начебто у колоні. "Грім" пояснює – оскільки навчання проводять самотужки, то вантажних автомобілів потрібних габаритів поки не мають. Тож доводиться працювати "пішим по-машинному". Але найважливіше тут – запам’ятати алгоритм дій під час обстрілу, зрозуміти, куди має рухатися кожен боєць, який сидить у такому авто. А цю частину можна відпрацювати й на ногах.

– Контакт на третю! Вийшли з машини! – кричить командир "авто", яким керує аптекар Артем.

– Нещадний вогонь по ворогу! Тра-та-та-та-та-та… – радісно кричить кулеметник, присідаючи на коліно. Поруч із ним в лінію, вишиковується вся група.

– Троє, з правого флангу, на обхід! – кричить командир "авто".

Дорогу затягує димом. Артем спокійний, тримає попереду себе карабін, видивляється умовну ДРГ в диму. Він уже був на війні, 2014 року. В складі 12 батальйону тероборони Києва. Тоді, як він розповідає, їх приставили охороняти реактивну артилерію біля міста Щастя.

16 серпня чоловік опинився у зоні бойових дій, а вже за два тижні, 31 серпня, їх обстріляли з "Градів". Артем отримав поранення обох ніг, два місяці лежав у шпиталі, пізніше повернувся на війну, до свого підрозділу і продовжував охороняти артилеристів до осені 2015-го. Після того демобілізувався, а за пару років пішов до лав тероборони.

– Звісно, що страх завжди був. І є. За свою сім’ю. За себе, що не повернуся. Але я не маю права цього показувати. Бо я офіцер, мої підлеглі мають бачити впевненість. Тому ми тренуємося, аби у разі війни бути готовими. Єдине що, хочу бути поближче до своєї родини. У мене дружина, двоє дітей. Вони для мене зараз найважливіше. Але якщо ворог прийде – ми будемо захищати своє місто, – впевнено говорить Артем.

Він пояснює: підписати контракт не так уже й складно. Для цього варто зв’язатися із своїм військкоматом. Чи то центром комплектування. Знайти там офіцера, відповідального за формування батальйонів ТрО. Або ж переговорити з командиром батальйону, до якого ви хочете записатися, а він, у свою чергу, пояснить до якого центру комплектування звертатися і який пакет документів готувати. Зазвичай, до нього входять:

• Паспорт
• Приписне чи військовий квиток
• Свідоцтво про одруження
• Інформація про сім’ю та дітей

Після цього ви проходите медогляд і збираєте різні медичні довідки. А вже після того – підписання контракту. Для рядових і сержантів це 3 роки, для офіцерів – 5 років. Проте резервісти, на відміну від регулярної армії, більшість часу живуть звичним цивільним життям: сплять вдома, ходять на основну роботу.

Лише раз чи двічі на рік вони виїжджають на військовий полігон, аби пройти бойове злагодження. Такі збори можуть тривати від одного тижня до місяця. Якщо ви на них попадаєте – держава видає вам комплект форми. Також її можуть видати, якщо тилове забезпечення вашого батальйону зможе вибити його у військових. Проте резервісти в більшості випадків не чекають і збирають все самотужки: форму, берці, бронежилети та каски. Навіть зброю.

– Скажу чесно, ми готові у перші години, якщо не дай боже почнеться війна, виходити на вулиці у власному спорядженні зі своєю зброєю. Аби оперативно протидіяти п’ятій колоні. Наприклад людям, які намагатимуться блокувати війська, як свого часу було на Донбасі. А далі ми вже будемо отримувати зброю у військкоматах чи в іншому місці, на яке вкаже командування, – пояснює молодший сержант 130-го батальйону тероборони Денис Семирог-Орлик.

Поки говоримо з ним – вечоріє. Резервісти ТрО останній раз проходять тренування під час роботи у засідках, контрзасідках. Цього разу колону "авто" зупиняють біля закинутої будівлі. Умовна ДРГ відкриває вогонь з вікон і починає відходити в ліс. Частина бійців іде на охоплення з флангу, перевіряє покинуті приміщення. ДРГ вже зникла. Резервісти вертаються до "авто".

– Ви не можете переслідувати ДРГ. Це не ваше завдання. Ви для цього не навчені. Плюс ви не знаєте, що ті диверсанти на шляху відходу лишили, які сюрпризи і які розтяжки. Ви їх відкинули через охоплення з флангу, дали по зубах, вони відступили, ви повідомляєте про них командуванню і рухаєтеся далі. Реальний бій триватиме секунд 40, тож зважайте на це, – пояснює резервістам "Грім".

Врешті, і резервісти, і рекрути збираються на шикування біля своїх авто. Це для них останнє заняття року перед новорічними святами. Вони сподіваються, що наступні кілька тижнів минуть мирно і їх не викликатимуть до центрів комплектування, аби видати шоломи, бронежилети й автомати. Проте якщо так станеться – вони кажуть, що до такого розвитку подій готові.