"Держава - це люди, місто - це люди, їхній обов’язок починається з вибору гідного мера", - Ірина Озимок

У Стокгольмі вперше запущено проект широкомасштабної співпраці між місцевою владою та громадянами в боротьбі зі зміною клімату. У Варшаві встановлено навігаційну систему для людей із вадами зору - у місті таких проживає 40 000. Сотні міст у світі розвиваються інноваційно, українські міста - не виняток.

Ірина Озимок, співзасновниця Міжнародного саміту мерів, який відбудеться 28-29 листопада у Києві за участю принца Нідерландів Костянтина та світових лідерів місцевого самоврядування, розповідає про необхідність співпраці місцевих лідерів самоуправління та українського суспільства для розвитку великих і малих міст України.

- Ви справді вірите в те, що інновації можуть врятувати українські міста?

- Ну, вони ж рятують іноземні міста! Наведу кілька прикладів. Боротьбу з забрудненням повітря можна вивчати на прикладі Мехіко та Парижа. На початку 90-х ООН назвала Мехіко найбільш забрудненим містом на планеті. Кажуть, тоді пташки вмирали у польоті, а близько 35 000 людей щороку госпіталізували через погану екологію. Міська влада і федеральний уряд визначили проблему пріоритетною і почали розвивати екологічний громадський транспорт: метро, автобуси з низьким рівнем викидів та сервіси оренди велосипедів. План – до 2012 року зменшити шкідливі викиди на 7 мільйонів тон – місто перевиконало. Коли схожа ситуація була в Парижі у 2015 році, Анн Ідальго, новообраний мер столиці, тимчасово зробила проїзд у громадському транспорті безкоштовним. А довгостроковим рішенням стало заборонити у години пік проїзд автомобілям до 1997 року випуску (рік впровадження директиви про обмеження викидів шкідливих речовин у повітря).

У рейтингу найбезпечніших міст світу Safe Cities Index у 2017 році перше місце з 60 посіло Токіо. Було враховано 49 показників, в тому числі цифрова безпека, інфраструктура, охорона здоров’я та особиста безпека. Без сумніву, інновації працюють на користь містян. До слова, в Києві встановили 5000 камер, дві з них мають функцію розпізнавання обличчя – 32 обличчя за 1 секунду. Це необхідні заходи для підвищення безпеки в місті.

- Як міста можуть вирішувати глобальні проблеми держави?

- Колишній мер Нью-Йорка Майкл Блумберг написав про це у своїй книзі "Клімат надії": як міста, підприємства і громадяни можуть врятувати планету. Він відомий своєю роботою на позиції спеціального посланця Генерального секретаря ООН із питань розвитку міст і кліматичних змін. Благодійний фонд Блумберга виділив близько 15 мільйонів доларів на впровадження рамкової конвенції ООН на захист клімату. Він розповідає про те, як приходив до бізнесменів з пропозицією змінити специфіку виробництва, щоб зменшити кількість викидів у повітря. Крім того, місто обладнало будинки енергоефективними системами опалення без важких мастил. Вже в 2005 році Блумберг заявив, що їм вдалося зменшити кількість парникових газів на 19%.

- Чому українське суспільство має бути зацікавленим у вдосконаленні своїх міст?

- Бо йому жити в цих містах.

- Де закінчується зона відповідальності держави і починається відповідальність громадян?

- Держава - це люди, місто - це люди. Їхній обов’язок починається з вибору гідного мера – за критеріями професійності, активності, орієнтованості на результат, репутації і команди. Далі необхідно моніторити, чи виконує мер свої передвиборні обіцянки та на що витрачають кошти з місцевого бюджету - і для цього вже є інструменти: система електронних державних закупівель, проекти відкритого бюджету і таке інше. Не потрібно, щоб кожен громадянин висловлював свою думку щодо того чи іншого рішення, але важливо створити механізм участі найбільш активних та конструктивних громадян. До речі, в деяких українських містах лідери думок залучені до обговорення стратегії розвитку міста.

- Як українці можуть впливати на розвиток свого міста?

- Участю. Я би розділила її на особисту відповідальність і соціальну. До першої категорії належить усвідомлення того, що дім починається не за дверима власної квартири, а з під’їзду, прибудинкової території, вулиці. Тоді особиста відповідальність і за місто ростиме. У другій категорії – контролювання дій влади, ініціативність, конструктивні пропозиції. До речі, на Міжнародному саміті мерів, який організував фонд Western NIS Enterprise, я розповім про можливість для кожного міста продемонструвати свої досягнення у залученості громади, і яку нагороду за це можна отримати. А ще я вірю у дітей як агентів змін. Діти позитивно впливають на батьків і мотивують їх. Якщо у школі розповідати дітям, як функціонує місто і яким має бути містянин, то активних громадян ставатиме все більше.

Насправді вже є успішні приклади. В Івано-Франківську є активна спільнота "Тепле місто", яка допомагає місту розвиватися. У Львові активно залучений до життя міста ІТ-кластер, у Вінниці час від часу з’являються дуже цікаві радники з-за кордону, в Одесі та Києві стрімко розвивається стартап-спільнота. До слова, в Україні з’являються стартапи, які можуть змінювати міста. Наприклад, PassivDom – енергонезалежний будинок, який за один день можна надрукувати на 3D-принтері.

- На які країни нам варто рівнятися?

- На ті, де хотілося б жити, але краще створити такі умови в Україні. Насправді я вважаю, що українцям треба якомога більше подорожувати, щоб бачити інші стандарти життя і прагнути їх. Думаю, тоді ми зможемо викорінити один ген – пристосування до будь-яких обставин, економічних труднощів, політичної нестабільності. Натомість будемо прагнути і активно долучатися до змін. В Україні люди бояться (особливо на державних посадах) боротися з несправедливістю та корупцією, бо ризикують втратити роботу. У Франції, наприклад, коли страйкують, скажімо, працівники залізниці, то все зупиняється і всі виходять на маніфестації. Бо вони прагнуть змін згуртовано. Мер Тель-Авіву, якого переобирали на цю посаду чотири рази, популяризує приїзд іноземців до міста, щоб ті відкривали свої компанії і стартапи за умови податкових преференцій. Водночас, вони роблять життя якомога комфортнішим саме для своїх жителів. На жаль, в Україні ми ще мало думаємо екологічними категоріями - хіба що ті міста, де ситуація вже критична. Тому важливо рівнятися на досвід Любляни в Словенії та Векше в Швеції, які визнані найбільш зеленими містами. Наша перевага в тому, що зараз є багато інновацій і кращих практик, що нам потрібно лише взяти і зробити.

- Як ви вмовили принца Нідерландів прилетіти у Київ на Міжнародний саміт мерів?

- Кажуть, що знайти будь-яку людину в цьому світі можна завдяки шістьом потискам руки. Я в це вірю. Але з принцом мені вдалося познайомитися через два потиски. Минулого року, готуючи наш перший саміт мерів, я зустрілася за чаєм із Романом Зінченком. Мова зайшла про книжку "Місто стартапів", яку ми в той день вирішили перекласти українською мовою і презентувати під час заходу. Але, щоб було цікавіше, запросили її співавтора, Рубена Ньювенхауса, до Києва. Першу копію він вручив нашому прем’єру. Тоді ми з ним говорили жартома про те, що взамін я хочу зустрітися з Ілоном Маском. Він пообіцяв. Але поки я чекала на винахідника "Тесли", він познайомив мене з принцом Костянтином - в Амстердамі, у квітні, під час The Next Web Conference, однієї з кращих подій для засновників стартапів, яка зібрала тоді 12 000 людей. Я одразу запросила його в Київ. Не знаю, як українці уявляють принца, але цей чоловік приїхав без охорони, у джинсах і піджаку, і дуже люб’язно спілкувався з хіпстерами-айтішниками. Крім того, у цей день були мої іменини, тому Рубен мені по суті подарував знайомство з принцом.