Головним очевидним ефектом від запуску газопроводу "Північний потік" стане розбалансування відносин Росії з Україною і Білоруссю. Про це в своїй статті у виданні "Дзеркало тижня. Україна" пише політолог Андреас Умланд. За його словами, наразі існує певна рівновага економічних сил між Москвою, з одного боку, Києвом та Мінськом - з іншого. В той час як Білорусь і Україна залежать від поставок російського газу, Росії потрібні безперебійно функціонуюючі газопроводи, що проходять через території двох "братніх народів".
Поява нової транспортної магістралі - введення в дію "Північного потоку" - навряд чи призведе до негайного конфлікту, вважає експерт. Тим не менше, для Кремля стане великою спокусою використовувати цей новий економічний важіль для "перезавантаження" своїх відносин з двома колишніми радянськими республіками.
"Залишається тільки сподіватися, що російські лідери усвідомлюють вже згадану вище подвійність такого підходу, - пише автор. - Безпосередні козирі, які Росія може отримати від використання „Північного потоку", в політичних цілях можуть здатися значними. Довгострокові ж ефекти від тиску на нові економічні важелі будуть такими ж неоднозначними, як і у випадку „вдалих" російських переговорів про газову угоду в січні 2009-го. Сьогодні в результаті завищення ціни на газ для України українська проросійська еліта і громадяни переживають крах власних ілюзій щодо дружби з Росією. Якщо Росія ще більше збільшить тиск на Україну, відповідно збільшиться і розчарування потенційних друзів Росії в Україні".
Крім того, експерт зазначає, що відносини між Брюсселем, Москвою і Києвом будуть і далі ускладнюватися в результаті, з одного боку, великої кількості різних нових ініціатив Європейського Союзу в Східній Європі, з іншого - через тривале прагнення Росії зміцнити якусь нову зону свого впливу в Північній Євразії
На думку експерта, ускладнення відносин вже відбулося через "Східне партнерство", поява якого поставила під питання московські домагання на гегемонію на пострадянському східно-європейському та південно-кавказькому просторах. З огляду на те, що Росія демонстративно дистанціюється від цієї ініціативи, кожен подальший крок у напрямку зближення між країнами "Східного партнерства" може призвести до конфлікту між Брюсселем і Москвою, вважає експерт.
"Тепер з'явився ще одне джерело роздратування Кремля, - пише автор. - Угода про поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі, якщо її підпишуть і ратифікують, стане найбільшим міжнародним договором, який коли-небудь укладали як ЄС, так і Україна. Якщо Росія паралельно не вестиме політику зближення з ЄС, європейсько-українська угода про асоціацію і вільну торгівлю не тільки призведе до віддалення України від євразійського торговельного простору, на якому домінує Росія. Політична асоціація та вільна торгівля, а також впровадження безвізового режиму рано чи пізно викличуть так звані ефекти перетікання (spill-over effects) в суспільствах і України, і країн ЄС. Цілком можливо, що успішна ратифікація цих угод і їх послідовне втілення створять зовсім нові критерії для оцінки місця України в Європі вже через десять років. Якщо всі поточні проекти між Києвом та Брюсселем буде успішно імплементовано наступними роками, членство України не тільки в ЄС, а й у НАТО цілком може знову з'явитися на порядку денному європейської політики".
Порада для російського керівництва, виходячи з цього прогнозу, за словами Умланда, полягатиме в необхідності інтенсифікації Росією відносин з ЄС та перегляду її позицій щодо НАТО. На думку політолога, жодна зі згаданих вище можливостей розвитку відносин України з ЄС не стане проблематичною, якщо Росія вступить до СОТ, введе безвізовий режим з країнами ЄС, знову почне тісно співпрацювати з НАТО, виведе свої відносини з Євросоюзом на новий рівень і, нарешті, розпочне новий виток внутрішньої демократизації.
"У разі реалізації такої схеми дій наступними роками Росія зможе інтерпретувати планомірну інтеграцію України в західні структури як процес, котрий одночасно приведе і до ближчого російсько-західного співробітництва. Україна не повинна ставати політичним, дипломатичним і культурним полем бою для нової "великої гри" між Росією і Заходом у Східній Європі. Навпаки, всі три сторони - Київ, Брюссель та Москва - мають розглядати послідовне включення України в західні інститути як невід'ємну частину створення нової загальноєвропейської системи безпеки, відкритого торговельного простору та зони вільного переміщення, а також - із часом - нової трансконтинентальної співдружності демократичних цінностей на північній півкулі".