У рамках весняної сесії Міжнародного валютного фонду (МВФ) було затверджено ускладнення податкового, фінансового та економічного регулювання. Про це повідомляє "Комерсант-Україна".
У ході конференції-семінару, зібраного головним економістом МВФ Олів'є Бланшар, а також економістами Джорджем Акерлофом, Девідом Ромером (Університет Каліфорнії) і Джозефом Стігліцем (Колумбійський університет), 16-17 квітня найбільш відомі у світі представники переважно неокейнсианской школи обговорювали перспективи зміни підходів до макроекономічному регулюванню у світі.
Найбільш обговорюваними стали приклади центробанків, які проводили з 2009 р. в тій чи іншій мірі успішну політику, що відрізняється від підходів ФРС США і Європейського центрального банку - в першу чергу Банку Кореї, Банку Ізраїлю, Банку Англії (в 2009-2012 рр.) І шведського Риксбанку. Глава ЦБ Ізраїлю Стенлі Фішер і Банку Кореї Чунгсу Кім презентували досвід введення "макропруденційних нагляду" у своїх організаціях, в тому числі - досвід консолідації фінансового нагляду та створення держструктур, відповідальних за стабільність нефінансового сектора. Стенлі Фішер лапідарно описав процес спостереження за "системним ризиком": "Є два способи швидкого економічного зростання - це нарощування експорту і будівельний бум", і саме на них, на думку глави ЦБ Ізраїлю, повинні мати вплив центробанки, незалежність яких цілком розумно скорочувати. Кунгсу Кім також підтвердив, що Банк Кореї включився в запобігання »міхура нерухомості". Ще чіткіше з приводу перспектив макропруденційних нагляду висловилася Хелен Рей з Лондонської бізнес-школи: "Неважливо, є міхур чи ні, - важливо, наскільки реалістично впливати на ціни активів на банківських балансах".
Велика частина доповідачів на реальність зниження незалежності центробанків і консолідації податкової, грошової та економічної політики в рамках держструктур дивилася швидше песимістично. Так, міністр фінансів Швеції Андерс Борг заявив про "непередбачуваності" податкових рішень, а пан Фішер пояснив, що спроба розширення мандата ЦБ в Ізраїлі робилася, але зіткнулася з політичними складнощами: "Від центробанку зазвичай потрібно лише управління курсом і ліквідністю". При цьому і глава ЦБ Ізраїлю, і Хелен Рей вважають, що сучасна ситуація вимагає від фінансових влади не тільки контролю за кредитуванням банків, але і прямого впливу на великих корпоративних позичальників поза держсектора (нагадаємо, в Росії у 2008-2009 рр. Тема обговорювалася в застосуванні до держкомпаніям) і на зовнішні притоки капіталу. На семінарі обговорювалося "змішаний" ефект від введення Бразилією податків на припливи капіталу, які міністр фінансів Бразилії Марсіо Холанд де Бріто охарактеризував так: "Ми не проти лібералізації руху капіталу. Ми проти агресивного і цілеспрямованого припливу ліквідності!".
Певний консенсус на конференції склався щодо вибору між плаваючим і фіксованим курсом національної валюти: більшість представників школи наполягають на тому, що фіксований курс (peg) і входження у валютні союзи (мова йшла переважно про зону євро) пов'язані з великими витратами, ніж придбаннями. Джей Шамбо з університету Джорджа Вашингтона в своїй доповіді продемонстрував переваги виходу з кризи країн ЄС поза зоною євро (Польща, Швеція), заявивши про необхідність спеціальних заходів протистояння "асиметричним шоків" у банківській системі (створення "абсорберів шоків" і "фіскальних стабілізаторів" на рівні законодавства) і важливості визначення "правильної ціни входження у валютні союзи". Мартін Вольф, економічний редактор Financial Times, відкинув ідею зони євро як теоретично помилкову, пояснивши: "Валютні союзи перетворюють короткострокові валютні кризи в довгострокові".