Виконавчий директор представництва міжнародної правозахисної організації Amnesty International в Україні Тетяна Мазур в інтерв'ю РБК-Україна розповіла про те, як працює представництво організації в Україні і за які гроші, про нагальні проблеми в сфері дотримання прав людини, а також про те, чи обґрунтовані звинувачення влади Росії на адресу України про те, що до влади прийшли профашистські організації.
РБК-Україна: Як давно в Україні діє представництво Amnesty International? Яка чисельність організації?
Тетяна Мазур: Коли ми говоримо про нашу організацію, ми воліємо називати це рухом, тому що ініціатива йде знизу. У нас велика база членів і прихильників. Це нас відрізняє від багатьох громадських організацій, які складаються з обмеженої кількості членів. Якщо брати чисельність членів і прихильників нашого руху в Україні, то ми вважаємося маленькою організацією порівняно з іншими представництвами за кордоном: близько 1,2 тис. прихильників і до 5 тис. передплатників, тобто людей, які регулярно отримують нашу інформацію.
Всього ж в Amnesty International по всьому світу налічується близько 4-5 млн прихильників, але ця цифра зростає. Особливо багато наших прихильників у західних країнах. В Україні представництво Amnesty International був заснований в 1991 році.
РБК-Україна: Звідки йде фінансування Amnesty International? Які його масштаби?
Тетяна Мазур: Amnesty дуже пишається тим, що є незалежною і неупередженою організацією. Ми не маємо якогось відношення до будь-яких політичних процесів, у нас немає симпатій чи антипатій. Основним джерелом коштів є членські внески і добровільні пожертвування. В Україні ми поки не збираємо членські внески. Але водночас в Голландії, Німеччині, США наші організації набагато сильніше і збирають велику кількість внесків у міжнародний бюджет, а ми отримуємо фінансування звідти.
Ми принципово не беремо гроші у держав чи міждержавних утворень, наприклад таких, як Європейський Союз, щоб мати можливість критикувати будь-яку державу. Погодьтеся, було б дивно взяти грант у посольства США, а на наступний день прийти до них з акцією протесту під посольство з-за смертної кари в окремих штатах.
Від приватних благодійних фондів ми можемо брати гранти, але зараз у нас цього немає - підтримує центральне представництво.
У 2013 році сума фінансування становила 2,3 млн гривень. Сюди входять витрати на кампанії, проектну діяльність та офісні витрати.
РБК-Україна: Як ви оцінюєте еволюцію/деградацію прав людини в Україні з моменту відкриття українського представництва Amnesty International? Який рік видався найскладнішим у цьому плані?
Тетяна Мазур: Я працюю в Amnesty з 2008 року. За цей період останні півроку були найскладнішими. Вони для нас були просто перевіркою на виживання. У січні ще не випустили всіх "в'язнів Банкової", потім у нас з'явилися закони від 16 січня, потім почалися події на вулиці Грушевського - була дуже велика кількість інформації, необхідно було все перевіряти, говорити з постраждалими, адвокатами, одночасно перебувати в дуже багатьох місцях. Якби ви мені поставили це питання в жовтні минулого року, то я б говорила, що ситуація поліпшується.
За останні два роки був досягнутий досить хороший прогрес. Був прийнятий новий КПК, який ми оцінюємо позитивно. В цілому він набагато краще, ніж попередній, і набагато більше відповідає європейськими правозахисними стандартами.
Також був створений національний превентивний механізм на базі офісу уповноваженого з прав людини. Тобто омбудсмен з громадськими організаціями може моніторити місця позбавлення волі, приходити туди без будь-яких попереджень і отримувати вільний доступ.
Була створена система безкоштовної юридичної допомоги. До речі, вона непогано спрацювала під час протесту Євромайдану - багатьом затриманим було забезпечено право на адвоката.
Також була реформа Генеральної прокуратури і прокуратури в цілому. Був розроблений законопроект, який був узгоджений з Венеціанською комісією та проголосований у першому читанні в листопаді.
Реформи рухалася в правильному напрямку, але потім все це було зупинене, причому подальші процеси супроводжувалися шокуючою кількістю порушень.
Для України не новина, що акції протесту часто забороняють, але такий розгін мирної акції - це було вперше за історію незалежності України. Навіть розгін "Податкового майдану" був набагато менш жорстоким. 30 листопада було враження, що ми прокинулися в іншій країні. Потім події на вулиці Банковій, відсутність розслідування і покарання винних. Вже в кінці грудня ми зрозуміли, що якщо цього немає, значить варто чекати якихось нехороших речей далі.
За ці 3 місяці ми зафіксували величезну кількість порушень прав людини: обмеження права на свободу мирних зібрань, непропорційне застосування сили міліцією, несправедливі судові процеси, жорстоке поводження і приниження людської гідності, тортури. Сюди ж відноситься розстріл демонстрантів на вулиці Інститутській, у яких, очевидно, не було ніякої зброї.
Але з іншого боку, якщо порівнювати Російську Федерацію та Україну, то у нас ситуація зі свободою вираження і зі свободою мирних зібрань - набагато краще. Саме тому, напевно, такий протест, як Євромайдан, ця народна революція змогла відбутися.
Зараз ці реформи, які були запущені раніше, обов'язково повинні або продовжуватися, або починатися, і завжди в корені будь-якої реформи повинні бути права людини, і це дуже важливо!
РБК-Україна: В якій сфері найбільше порушуються права людини? Які шляхи вирішення цієї проблеми?
Тетяна Мазур: Насильство з боку міліції - це проблема №1. Ми фіксуємо порушення дуже різних масштабів. Це і смерті в райвідділах і тортури, і непропорційне застосування сили до учасників мирних протестів, і корупція, і вимагання. Не кажучи вже про ситуації з ДАІ, думаю, багато хто з цим стикаються. Щоб вирішити ці проблеми треба подолати безкарність.
Другий момент - це право на справедливий суд. Як би добре не розслідувалися справи, вони, так чи інакше, потраплять до суду. Необхідно перемогти корупцію в судах і змінити механізм призначення суддів. І, безумовно, повинен існувати прозорий механізм відповідальності судів.
Третім пунктом зазначу факти дискримінації різних меншин. Основний фокус в цьому питанні у нас йде на ЛГБТ. Також в плані дискримінації велика проблема з інвалідами. Цим мало хто займається, але проблема колосальна. Інваліди часто не мають фізичної можливості бути частиною суспільства, оскільки не скрізь є пандуси.
Також з певними проблемами стикаються мігранти і, що набагато гірше, біженці, які шукають притулку. Тому що шукачі притулку - це ті, хто тікає зі своєї країни через переслідування за певними ознаками. На превеликий жаль, їм дуже складно отримати статус, є проблеми з документуванням і досить часто шукачі притулку стають жертвами примусового повернення до країни походження. Це грубе порушення міжнародного права. Подивимося, як буде розвиватися з внутрішньо переселеними людьми: це ті, хто виїжджає з Криму. Ми не вважаємо їх біженцями, оскільки Крим - це територія України.
По-четверте, це право на свободу мирних зібрань. Ця проблема була, але сподіваємося, що зі зміною влади щось зміниться, але її потрібно врегулювати на законодавчому рівні.
РБК-Україна: Росія звинувачує нові влади України в потуранні фашизму. Як ви вважаєте, чи обґрунтовані ці звинувачення Росії?
Тетяна Мазур: Ми дуже уважно ставимося до будь-якої інформації, що стосується прав людини. Ми чули звинувачення України в утиску прав російськомовного населення, але не зафіксували таких фактів. Ніхто не звертався з тих, хто був би жертвою дискримінації за мовною ознакою. На рівні законодавства була спроба скасувати закон про мови, але вона була заветована.
Поклавши руку на серце, скажу, що є неофашистські угруповання. Вони були до Євромайдану і вони існують зараз. Наскільки вони є активними - складне питання. Але в Росії ця проблема більш актуальна, ніж у нас. Стверджувати, що в Україні такі прояви є масовими - немає підстав.
РБК-Україна: Найбільш профашистськими Росія вважає рух "Правий сектор" і партію "Свобода". Чи обґрунтовані на ваш погляд ці звинувачення?
Тетяна Мазур: Сама по собі назва "Правий сектор" викликає нашу стурбованість. Те, як вони себе позиціонують, - праворадикальна сила. Потенційно вони можуть, як мінімум, робити заяви, які містять порушення прав людини.
Наприклад, від депутатів "Свободи" ми не раз чули гомофобні заяви - це викликає наш осуд. Причини хвилюватися у нас є. Наскільки порушення прав людини системні - складно сказати, особливо щодо "Правого сектору". У нас немає жодної скарги від людей, які постраждали від дій цієї організації. Не виключено, що ми не володіємо всією інформацією, і такі випадки десь є, але поки ми їх не бачимо. Ми намагаємося ретельно моніторити їх діяльність, але нам поки до кінця незрозуміло, що собою являє "Правий сектор" і наскільки вони серйозно налаштовані.
Що стосується "Свободи", хотілося б, щоб народні депутати розуміли свою відповідальність, і не робили заяв, які б розпалювали ненависть до будь-яких груп.
Розмовляв Михайло Криволапов