Українці повернулися додому після масштабного велопробігу по США та Канаді
Група українців стала учасниками проекту "Чумацький шлях до Північної Америки" (Chumak Way cycling tour) і подолала понад десять тисяч кілометрів на велосипедах і відвідавши більше 400 американських і канадських міст.
Під час масштабного велопробігу вони розповідали іноземцям та діаспорі про Україну, проводили зустрічі з місцевими активістами та дипломатами. У Українців за час перебування у США і Канаді взяли близько двадцяти інтерв’ю. Щоразу у спілкуванні вони намагалися донести правдиві новини з України і те, якою насправді є наша держава.
Ідейний натхненник і учасник велопробігу "Чумацький шлях до Північної Америки" Костянтин Самчук поділився з Lite своїми враженнями від поїздки і розповів про те, що його найбільше здивувало під час перебування у США та Канаді.
США – величезна країна, яку об’їхати велосипедом дуже складно. Великі відстані, широкі шумні автостради і часом дуже різна й перемінлива погода – учасники велопробігу "Чумацький шлях до Північної Америки" були до цього готові, каже Костянтин Самчук.
Команда вилетіла до США літаком: вартість квитків для учасників повністю оплатило Міністерство закордонних справ України. Приїхавши до США, команда долала всі відстані лише велосипедами, жодного разу не використавши для переїздів в інше місто громадський транспорт або автівку.
"Хотілося б подякувати нашому МЗС, бо це перший випадок, про який я чув, коли Міністерство повністю оплатило квитки на літак до США всім учасникам велопробігу і просто звичайним ентузіастам. Всім восьми учасникам вони оплатили дорогу туди й назад. А вже безпосередньо під час нашого перебування у США і Канаді дуже багато нам допомагала діаспора – годували, розміщували нас у себе, залюбки з нами спілкувалися", - розповідає він.
Під час велопробігу по США та Канаді команда долала в середньому 150 кілометрів на день.
"Ми їхали такою командою, в якій всі можуть долати немалі дистанції велосипедами, всі добре фізично підготовлені і мають базову витривалість. Проте якось спеціально ми не готувалися. Та і взагалі такі надвеликі відстані долаються не стільки за рахунок фізичної підготовки чи надсучасних велосипедів, скільки за рахунок характеру та сили волі", - розповідає учасник велопробігу Костянтин Самчук.
У США його вразили, зокрема, широкі дороги, великі машини.
"Навіть за межами міст у години-пік можуть бути великі пробки. А машини там є практично у кожного дорослого. Також їздити всюди власною машиною популярно і серед молоді", - каже він.
"В Києві ділові будівлі зазвичай розкидані по різних частинах міста, а от в центрах всіх великих міст Америки, як правило, є так званий даунтаун (з англійської downtown – "нижнє місто", центральна частина міста, де зазвичай розташовані ділові установи – ред.) - там сконцентровані великі хмарочоси, сучасні ділові будівні. Переважна більшість американців і канадців при цьому живуть у приватних будинках у передмісті", - зауважує Костянтин.
Навіть ті, хто щодня працює у мегаполісі, ввечері повертається додому переважно у саме приватний сектор.
"Я помітив, що американці переважно намагаються жити у приватному секторі. Звісно, і у квартирах живуть, але це переважно ті, хто не має великої родини. Ми дуже часто залишалися під час велопробігу ночувати вдома у українців, і всього один раз це була квартира. Всі інші жили у приватних будинках на один-два поверхи із великим двором та акуратним постриженим газоном, іноді – з басейном", - згадує співрозмовник.
У США менше, ніж в Україні, прийнято використовувати площі двору для городу, каже Костянтин Самчук. Натомість вони використовують максимально багато простору двору для газону і посадки квітів.
"Американці аж так багато городини у себе не садять. У дворі там переважно відпочивають, а не працюють. Влаштовують максимально простору для зони барбекю, басейну, квітів. Тобто те, що ми звикли бачити про США у голлівудських фільмах, не таке вже і далеке від реальності", - зауважує він.
Стрижка газонів – популярна звичка американців. Для когось із мешканців США це навіть особливий ритуал.
"Для них дуже важливо мати просто ідеальні газони біля будиночків! Якщо у нас переважно засаджують територію двору кущами чи деревами, то у США важливий саме газон. Коли ми їхали велосипедом повз будиночки, то бачили американців у процесі стрижки газону дуже часто. Газонокосарки у них бувають і ручні, але частіше вони сідають у машинку, яка їздить двором і стриже газон", - розповідає мандрівник.
Багато американців відносять саме до середнього класу. Можуть собі дозволити машину, будиночок і подорожі. Принаймні, подорожі всередині країни.
"Дуже бідних людей я бачив лише у так званих "чорних кварталах". Але більшість живе у своїх будинках. А у кожного члена родини, як правило, є своя машина. Я помітив: якщо ти живеш у США і маєш стабільну роботу, то ти переважно забезпечений. Мати роботу у США дуже важливо, бо тоді людина не зможе виплачувати кредити і мати стабільний передбачений дохід", - каже українець.
Дуже часто учасники велопробігу бачили, що у американських родинах популярно мати на додачу до основної машини, якою вони пересуваються містом по буденних справах, ще й трейлери-вагончики. На них вони виїздять на вікенд: на природу, на пікніки і барбекю.
"Українці, які вже довго живуть у США, із задоволенням переймають ці звички", - звертає увагу Костянтин.
Їдять американці досить великими порціями, згадує він.
"У США, як ми помітили, не дуже прийнято кожного дня їсти перші страви, як у нас – супи, борщі. Значно частіше вони їдять щось із гарніру, гамбургери, салати. Також серед американців популярні холодні перекуси", - розповідає Самчук.
Американці – дуже щирі і відкриті люди, помічає український мандрівник. Часом привітність мешканців США дуже дивувала учасників велопробігу.
Фото: За словами учасників велопробігу, часто вони стикалися зі стереотипами щодо України і намагалися їх розвінчати (Misha Lytvynyuk Photography/Norbert K Iwan)
"У деяких містах, де у нас не було запланованих зустрічей з українцями, ми ставили намети. Звичною справою стало підійти до місцевого і запитати, де можна поставити намет. Цікаво, що американці радо погоджувалися, щоб ми ставили намети у них у дворі. Потім виносили нам каву, запрошували у будинок прийняти душ, давали нам електрику, вай-фай", - каже Самчук.
Коли американець сам пропонує комусь допомогу – це звична справа, додає він:
"Колись ми їхали між містами, біля нас зупинився чоловік і каже: "Хлопці, хочете пива?" Ми здивувалися, якщо чесно. У нас би далеко не всі так поводяться. А цей чоловік був таким простим і відкритим! Та й в цілому під час поїздки багато хто з американців сам пропонував допомогу, всіляко нам сприяв, не вимагаючи нічого взамін".
Кожні 30-40 кілометрів велочумаки зупинялися, щоб трошки перепочити, випити води і перекусити.
"Під час таких зупинок до нас самі підходили люди, питали, куди ми їдемо. Коли ми казали, що їдемо через усю Америку, то щиро дивувалися. Зізнавалися, що вони б так не змогли, бо це дуже виснажливо. Одного разу саме під час такої зупинки на заправці до нас підійшов чоловік. Він припаркував поруч свій джип і підійшов до нас. Виявилося, що це був працівник місцевої радіостанції, і забрав одного із учасників нашого велопробігу на інтерв’ю", - згадує учасник команди.
В Канаді Костянтина Самчука вразило перш за все поєднання високорозвиненої економіки із недоторканою природою.
Більшість території Канади – незаселена людьми, а місцеві живуть ближче до кордону зі США, на півдні країни.
"Ідеальні дороги, чисті узбіччя, комфортні і високорозвинені міста, і все це гармонійно співіснує із природою. Десь дорогу переходять дикі олені – це виглядало дуже своєрідно! Ми там були влітку, і в цей час в Канаді була погода дуже різна. Спекотні дні також були, звичайно. І плюс 30 градусів, і плюс 32. Але найбільш спекотні дні ми застали все-таки на узбережжі", - розповідає він.
На західному узбережжі США, в Каліфорнії, велосипедистам було доволі важко пересуватися, коли температура повітря сягала аж 47 градусів тепла.
"А потім, вже коли під'їздили до Вашингтону, було не тільки спекотно, а й вологість повітря підвищилася до понад 90%, а це ще додавало спеки у повітря. Справлятися із цим було складнувато", - зізнається Костянтин.
В той же час спека не завадила велосипедистам продовжувати пересування країною. Вони мали домовленості про зустрічі з українцями й іноземцями в різних містах, і всюди намагалися прибути вчасно попри дощ, спеку і будь-яку погоду.
"Але ми брали і їхали! Бо у нас були розплановані зустрічі на увесь період поїздки. Ми чітко розраховували час і швидкість, із якою рухалися. Це насправді було дуже важливо, бо якщо б ми десь сиділи й довго перепочивали, якби суттєво затрималися, то не встигнули б на зустріч із українцями і всіма іншими людьми, які на нас чекали. Це було для нас додатковим стимулом, щоб ми їхали, точно вкладаючись в час", - підкреслює Костянтин Самчук.
Він підсумовує: цілі, які ставили перед собою всі учасники велопробігу, їм вдалося досягнути.
Практично в кожному місті вони зустрічалися з місцевими мешканцями, яким розповідали про Україну, налагоджували зв’язки і навіть зібрали 10 тисяч доларів благодійної допомоги для кількох українських родин, які через війну опинилися у складних умовах.
Відео: У гонитві за літом або де найкраще відпочивати в оксамитовий сезон (video.rbc.ua)
Раніше український поліцейський-альпініст розповів, як підкорює гірські вершини світу.
Крім того, добірка цікавих місць в Україні допоможе визначитися, куди поїхати у подорож на вихідних.