Оновлена редакція Концепції зовнішньої політики Російської Федерації чітко декларує мету реінтеграції країн СНД під егідою Москви.
Відповідно з усталеною традицією протягом року після обрання президент Росії стверджує нову редакцію концепції зовнішньої політики. Так було і в 2000 році, і в 2008м (менш ніж через півроку після вступу у вищу посаду Дмитра Медведєва). Підписаний минулого тижня Володимиром Путіним документ дуже точно відтворює ідеологічні установки його програмної статті як кандидата в президенти, опублікованій в «Московских новостях» рік тому. Це дозволяє розглядати концепцію не просто як декларацію, а як реальний план дій на міжнародній арені.
2015: дедлайн ПОБУДОВИ НОВОГО СВІТУ
Нова редакція документа чітко відображає зрослу самовпевненість Путіна і його команди. У тексті вперше йдеться не просто про прагнення Росії бути одним з впливових центрів світової політики, але й про те, що Москва «цілком усвідомлює свою особливу відповідальність за підтримання безпеки в світі як на глобальному, так і на регіональному рівнях». Цим, а також акцентом на «самостійному і незалежному зовнішньополітичному курсі» підводиться ідеологічна база під демонстративно відмінну від західної позицію по Сирії, Малі, Ірану та іншим проблемним точкам на планеті. Кремль відкрито претендує на фактично рівну зі Сполученими Штатами роль у формуванні нового світоустрою і дає зрозуміти, що з кожного питання Заходу доведеться проводити з Росією окремі переговори і шукати компроміс. Розраховувати на підтримку за замовчуванням зважаючи співпадаючих цінностей або ідеологічних установок Вашингтон більше не може.
Автори цієї редакції концепції на відміну від розробників варіанти 2008 зображають світові тенденції майже виключно в темних тонах. Це і глобальна економічна криза, і скорочення можливостей історичного Заходу домінувати у світовій економіці і політиці, і «тенденція на реідеологізацію міжнародних відносин» (хоча в концепцію 2008 року проголошувалося «припинення ідеологічної конфронтації і послідовне подолання спадщини холодної війни»). Росія в цьому морі хаосу думається конструкторам нового зовнішньополітичного курсу островом стабільності та передбачуваності.
Схоже, саме бажанням скористатися глобальної турбулентністю і відволіканням США на проблеми Близького Сходу пояснюється той факт, що консолідація пострадянського простору під керівництвом Москви визначається в якості ключової мети російської дипломатії. Багато західні аналітики, до речі, саме оглядкою на Захід пояснюють призначений Володимиром Путіним термін створення Євразійського союзу - до 1 січня 2015 року. Саме до того часу Вашингтон зверне місію в Іраку, радикально скоротить військову присутність в Афганістані і тим самим звільнить фінансові та военнополитические ресурси для включення в «велику гру» в Євразії.
НІХТО КРІМ НАС
Простір СНД традиційно визначалося як пріоритетний напрям зовнішньої політики Росії у всіх концептуальних документах з середини дев'яностих років. Однак ніколи ще цього вектору не приділялося стільки місця в тексті концепції, як в її нинішній редакції. Про мету та завдання російської дипломатії на пострадянському просторі сказано більше, ніж про відносини з ЄС, США та Китаєм разом узятими.
Ключова відмінність від установок п'ятирічної давності - чіткий акцент на прагненні реінтегрувати країни СНД в рамках повністю контрольованого Москвою проекту. У 2008 році стверджувалося, що «Росія підходить до торговоекономіческім зв'язків з государстваміучастнікамі СНД з урахуванням досягнутого рівня співробітництва, послідовно дотримуючись ринкових принципів в якості важливої умови розвитку справді рівноправних взаємин». Зараз словосполучення «ринкові принципи» в документі не знайти, що дає підстави припускати корінний перелом у ставленні російського правлячого класу до регіону: очевидно, Москва буде поступово відходити від прагматичного прагнення «монетизувати» відносини з сусідами. За побудову імперії необхідно платити. Путін же довгий час сподівався домінувати на пострадянському просторі, одночасно переводячи відносини з потенційними сателітами на ринкові рейки. В результаті Росія ледь не позбулася останнього союзника в особі Білорусі. Нова редакція концепції визнає неминучу необхідність йти на економічні поступки в обмін на політичне лідерство. Слідуючи цій логіці, в Москві закривають очі на триваюче субсидування білоруської економіки, перенесення російських виробництв в рамках Митного союзу на територію більш ліберального Казахстану і необхідність фактично годувати Киргизію після її входження в інтеграційний блок.
Далі в концепції стверджується, що «споруджуваний на універсальних інтеграційних принципах новий союз покликаний стати ефективним сполучною ланкою між Європою і АзіатскоТіхоокеанскім регіоном». Головне в цьому пасажі навіть не претензія на побудову незалежної і від ЄС, і від Китаю блоку, а словосполучення «новий союз». Творці документа не могли не розуміти, з яким саме союзом подібні слова будуть асоціюватися у всіх жителів однієї шостої частини суші. До слова, ще в грудні гнівно відреагувавши на висловлювання держсекретаря Гілларі Клінтон про загрозу «відновлення Радянського Союзу під іншою вивіскою», МЗС РФ нині фактично підтвердив виправданість її побоювань.
Вперше в історії сучасної Росії в концептуальному документі з питань її зовнішньої політики окремим пунктом прописані цілі щодо України: «вибудовувати відносини з Україною як пріоритетним партнером в СНД, сприяти її підключенню до поглибленим інтеграційним процесам». Тепер втягування Києва в участь в євразійської інтеграції - не просто щоденна практика, але й офіційно задекларована завдання дипломатії РФ.
Особливий інтерес для нас представляє такий пасаж в документі: «Поважаючи право партнерів по Співдружності на вибудовування відносин з іншими міжнародними суб'єктами, Росія виступає за всеосяжне виконання государстваміучастнікамі СНД взятих на себе зобов'язань у рамках регіональних інтеграційних структур з російською участю». Ніколи ще в такого роду текстах Москва не визнавала своє бажання обмежити геополітичний плюралізм в регіоні, прагнення колишніх союзних республік увійти в інтеграційні об'єднання без російської участі. Російська сторона відверто заявляє: будь-які інтеграційні зобов'язання перед Москвою не допускають інтеграцію куди небудь ще.
Путін взявся за будівництво нового політичного союзу під своїм керівництвом із залученням до нього поступово всіх країн СНД. Причому взявся з такою впевненістю у своїх силах, що навіть не намагається приховувати за міркуваннями про зростання товарообігу і вигодах економічної інтеграції намір через Євразійський союз визначати майбутнє держав СНД. Це недвозначний натяк на те, що в процесі «примусу до дружби» можуть бути використані будь-які засоби переконання аж до торгових воєн. Тим же, хто готовий капітулювати перед цим батогом, Москва натякає на можливість отримання пряника - у вигляді послаблення економічного режиму і дотацій. З обов'язковою умовою ідеологічної лояльності до Кремля.