Вуличний музикант Максим Васильків (сценічне псевдо Пішки до моря) розповів про заробітки під час виступів, реакцію перехожих, конфлікти з поліцією та іншими музикантами. Він також пояснив, чому не пише пісні спеціально для публіки та чому вважає харизму важливішою за талант на вулиці.
У бліц-інтерв’ю для Styler вуличний музикант поділився досвідом виступів у центрі Львова та розповів про особливості цієї професії.
— Скільки реально можна заробити за вечір на вулиці?
— По грошах? 2 тис. грн - майже середній показник.
— Яка людина залишила тобі найбільші "чайові" і за що (яку пісню чи слова)?
— Чоловік з дівчиною. Він закинув мені на банківську карточку 5 тисяч грн та попросив заспівати пісню гурту Океан Ельзи - "Така, як ти". Якщо чесно, то я довго не міг оговтатись, розмірковуючи про те, що це для когось навіть не гроші.
— Чи траплялися конфлікти з поліцією, охороною або місцевими?
— Траплялося. Двічі на мене написали скаргу, приїжджала машина з поліцією. Вони писали протокол. Все обійшлося, просто попросили мене піти. Але коли граю в центрі, то майже щодня зустрічаю муніципальну поліцію.
— Яка реакція перехожих запам’яталася найбільше?
— Не можу згадати якусь одну ситуацію, але я обожнюю, коли люди йдуть, а потім розвертаються, сідають, де стояли, і слухають мене.
— Хто частіше підтримує - молодь, старші люди чи туристи?
— По-різному насправді, не можу нікого виділити, моя музика не є дуже молодіжною чи драйвовою.
— Був момент, коли хтось плакав або танцював під твою музику?
— Так, особливо коли співаю Скрябіна (якого знаю лише дві пісні) або ж Бумбокс.
— На твою думку, що люди неправильно думають про вуличних музикантів?
— На мою думку, що ми вільні. Насправді ми залежні від величезної кількості обставин, і грати на вулиці - це не вихід, це лише шлях на свободу.
— Чи є серед перехожих "постійні фанати"?
— Звичайно, є, часто це молоді пари, які приходять послухати мене, або люди, які живуть поруч з місцями, де я співаю.
— Що важливіше на вулиці: талант чи харизма?
— Харизма. Я знаю хлопця з прізвиськом "Депутат", то він ні в одну ноту не потрапляє, але молодь збігається, коли він виступає.
— Що тобі подобається більше: співати хіти чи авторські пісні? А на що краще реагує публіка?
— Публіка, звичайно, що сильніше реагує на хіти, бо більшість людей, які підходять слухати, - це люди, які дуже люблять співати, але часто бояться. Але я люблю співати щось своє, я давно вирішив, що я творець, а не шоумен.
Я запитував у нашій спільноті, до якої я активно долучений, де я часто виступаю, про взаємодію з аудиторією. Називається "Мозаїка". Коли я граю в парку чи де-небудь, у мене, якщо чесно, насправді немає сильного бажання з кимось говорити, щось там запитувати. Я іноді можу перекинутися словами, але, в принципі, як я бачив, це інші музиканти теж роблять.
Мені не цікаво, щоб людям подобалась моя музика. Якщо вона мені подобається - я можу її поширювати, в мене є бажання її поширювати, ділитися. Якщо раптом так сталося, що іншим людям вона подобається - то, прикольно, класно. Я радію цьому. Але в мене ніколи не було самоцілі зробити музику, написати пісню, яка їм подобається. В мене ніколи не було такої думки.
— Чи правда, що серед вуличних музикантів існує конкуренція, поділ "жирних" локацій?
— Абсолютно так, часто бувають навіть конфлікти через це. Є одна історія, як три музиканти вирішили поділити одну територію, одну точку, і домовилися ділитися по часу: хто коли грає.
Коли у центрі Львову заборонили грати, то двоє з них зникли. Але один із них продовжував боротися. Навіть коли приходила муніципальна поліція і писала протоколи, він спокійно це сприймав і казав: "Тільки я не піду звідси". Під час мітингів він допомагав військовим, дававши свою апаратуру. І так сталося, що вони вже за нього нібито якось там домовилися, він отримав дозвіл виступати в центрі.
Після цього колишні друзі почали питати у нього: "А чого ти? Ми ж разом з тобою працювали, давай, а чого ж ти нас кинув?" Він їх не слухав.
І сталась одна ситуація така недавно. Один із цих колишніх друзів прийшов до нього і каже: "Ти нас покинув?" і почав лізти до нього вже фізично, перекидати апаратуру.
Але конфліктів виникає завжди багато.
Щодо загальної цієї історії, то це, в суті, як історія 100-метрівки (проспект Свободи перед Оперним театром). Я не знаю, відколи наш головний герой, оцей, що все-таки утримався на місці, грає. А інші хто був раніше, хто почав грати нещодавно - так-сяк бігають то сюди, то туди.
— Яку пісню просять заспівати найчастіше?
— "Вона" Тараса Чубая.
— А які пісні ти принципово не співаєш навіть за великі гроші?
— "Червону руту". Просто дратує, чую її на кожному кроці.
— Чи згоден ти з думкою, що вуличний музикант має більше досвіду, аніж "зелений" учасник сучасних талант-шоу?
— Не уявляю, бо не спілкуюсь з учасниками шоу, але на запланованих виступах я відчуваю себе спокійно, людей не боюся, експериментую на сцені без підготовки.
— В якому б проєкті хотів взяти участь і чому?
— "Голос країни" - в дитинстві захоплювався, колись до років 12 мріяв туди потрапити.
— Що найбільше бісить - яке питання чи фраза, жест, поведінка? Є особливість професії, про яку знають лише ті, хто стоїть по той бік мікрофона?
— Люди, які думають, що я можу співати і говорити з ними одночасно. Вони стоять біля мене, коли я активно співаю, і щось мені розповідають. І очікують, що я буду на це відповідати.
Вас також може зацікавити, що бісить парамедика на екстреній швидкій допомозі.
