Сьогодні випити смачної кави під час довгої подорожі – справа кількох хвилин. Заїжджаєш на АЗК, замовляєш улюблений напій і з новими силами прямуєш далі. Нашим предкам про такий сервіс годі було й мріяти. А що, якби ця зручність була доступна їм ще кілька століть тому? РБК-Україна разом із UPG уявили, як виглядали б кавові перерви видатних історичних постатей, якби сучасні заправно-відпочинкові комплекси існували ще у XVII столітті.
У часи Богдана Хмельницького до його резиденції в Чигирині постійно приїжджали іноземні посли. Гетьман неабияк любив каву і завжди частував нею гостей. Проте для європейців цей гіркий турецький напій тоді був радше екзотикою. Дегустація перетворювалася на справжній іспит з етикету: щоб не образити господаря, дипломатам доводилося через силу допивати частування до дна.
Про свободу вибору кави тоді годі було й думати. Але уявімо, що на шляху до Чигирина вже працював сучасний заправно-відпочинковий комплекс UPG. Дипломатична традиція точно мала б куди приємніший посмак.
Після виснажливої подорожі посли могли б однією зупинкою вирішити всі свої справи: перевести подих, ситно пообідати свіжими стравами у VIVO café та зібратися з думками перед важливими переговорами.
З UPG кавова дипломатія Хмельницького вийшла б на новий рівень. Замість гіркого турецького напою іноземні дипломати смакували б м'яким лате чи флет-вайт, а сам гетьман тримав би фокус завдяки насиченому допіо. Тоді складні державні перемовини починалися б значно легше – з ідеального напою та невимушеної розмови.
Якщо шукати витоки української кавоманії, дорога неодмінно приведе до Кам’янця-Подільського. Наприкінці XVII століття, за часів османського панування, тут з’явилися перші в Україні кав’ярні. Усього за кілька років у документах зафіксували появу щонайменше десяти таких закладів.
У цю інфраструктуру ідеально вписався б і заправно-відпочинковий комплекс UPG. Щоправда, заправляли б тут не автівки, а коней. Османські вершники залишали б своїх скакунів на просторому паркінгу, де на них чекало б «пальне» найвищого європейського стандарту – відбірний овес та духмяне сіно з кращих подільських і дунайських долин.
Поки тварини відпочивають, гості заходили б по каву. Замість тривалого варіння в джезві на гарячому піску вони за лічені хвилини отримували б насичене еспресо макіато чи м’яке американо з молоком у зручному форматі "з собою".
До української столиці традиція ділових кавувань прийшла у 1678 році разом із комендантом Києва, шотландцем Патріком Гордоном. На нарадах у своєму кабінеті він неодмінно частував гостей кавою. Рецепт був один для всіх – безальтернативно міцна та без жодної дрібки цукру. Відмовитися від пропозиції коменданта урядовці не наважувалися, тож слухняно звикали. Згодом ця звичка вийшла далеко за межі офіційних кабінетів, і кияни почали варити каву вже у власних оселях.
А що, якби на в'їзді до Києва вже стояв комплекс UPG? Урядовці із задоволенням заїжджали б сюди перед робочим днем, аби обрати саме те, що їм до смаку. Замість суворого коменданта з його державними реєстрами їх зустрічав би привітний бариста, а за кожне замовлення нараховувалися б персональні бонуси в програмі лояльності UPGgood.
Та й сам Патрік Гордон неодмінно став би постійним гостем UPG. Тут він смакував би напої разом із тими, кого раніше "випробовував" у власному кабінеті. І замість гіркої чорної кави обирав би класичне ніжне капучино чи освіжальне матча-лате з ментолом.
Існує популярний міф, ніби саме українець Юрій-Франц Кульчицький навчив усю Європу пити каву. Насправді європейці знали цей напій і до нього, але саме Кульчицький закохав у нього віденців. Під час облоги Відня 1683 року він, володіючи турецькою мовою, переодягнувся у східне вбрання, пройшов крізь ворожий табір і доставив союзним військам важливий лист. У нагороду за цей подвиг Кульчицький попросив лише 300 мішків кави, покинутих османами.
Гіркий східний напій віденцям спочатку не смакував, тож Кульчицький почав додавати до нього молоко та цукор. Кава стала м’якшою, вершковою і швидко здобула популярність. Згодом у Відні з’явилася його легендарна кав’ярня – "Під синьою пляшкою".
Цю історію ідеально продовжила б колаборація "Під синьою пляшкою" × UPG. Плодом такої співпраці стали б не лише авторська вершкова кава, лавандове капучино чи лате з карамельними кульками, а й багате меню смаколиків у VIVO café. Поряд із кавовими напоями на гостей чекав би великий вибір свіжої випічки, ніжних десертів та солодощів на будь-який смак.
Колись каву пили з обов'язку, поваги чи екзотичної цікавості. Сьогодні ж це персональний ритуал задоволення, який кожен обирає за власним настроєм. Яка б дорога не чекала попереду, якісна перерва на каву зробить її значно приємнішою.
Заїжджайте по свій ідеальний напій та свіжі десерти на UPG – і до зустрічі в дорозі!
