Світ готується до масштабної відбудови України після війни, однак український бізнес уже інвестує у майбутнє країни. Поки воєнні ризики стримують частину іноземного капіталу, вітчизняні компанії вкладають кошти у виробництво, енергетику, логістику та інфраструктуру.
РБК-Україна розповідає, хто інвестує в Україну під час війни, куди спрямовує кошти приватний бізнес і як ці вкладення вже формують основу майбутнього відновлення.
Масштабна відбудова України часто сприймається як процес, який розпочнеться після завершення бойових дій. Проте для українського бізнесу це вже повсякденна реальність. Підприємства змушені одночасно ремонтувати пошкоджені об'єкти внаслідок російських атак, переносити виробництво, створювати резервні джерела енергії, перебудовувати логістику та інвестувати в нове обладнання. Фактично компанії зараз виконують завдання, які в мирний час можна було б віднести до масштабної реконструкції.
Керівник аналітичного центру Спілки українських підприємців (СУП) Андрій Єрашов пояснює, що українські підприємці вкладають кошти не тому, що ризики зменшуються, а тому, що добре розуміють: без нових вкладень уже завтра може не бути ні виробництва, ні робочих місць, ні економіки країни.
"Для українського бізнесу інвестиції під час війни – це не лише про прибуток. Це про виживання компаній, збереження ринків та підготовку до майбутнього відновлення", – зазначає Єрашов.
Фінансовий експерт Сергій Фурса називає інвестиції локального бізнесу природною логікою роботи в нинішніх умовах.
"Бізнес інвестує, бо у бізнесу немає вибору. Він уже працює в Україні, отримує тут доходи й розвиває свої активи", – каже експерт.
За його словами, додатковим фактором є обмеження на виведення капіталу, які діють уже кілька років. Тому зароблені в Україні кошти для компаній природніше спрямовувати у власний розвиток, ніж залишати без використання. Як зазначив Фурса, саме це і тримає економіку живою навіть у найскладніший період.
Під час війни українська економіка значною мірою залежить від зовнішньої фінансової допомоги, яка дозволяє підтримувати бюджет, соціальні видатки, гуманітарні програми. Водночас прямі інвестиції у виробничі активи значно складніші. Міжнародні інвестори залишаються обережними. Головною причиною цього є воєнний ризик: інвестору складно оцінити, чи збереже актив вартість у разі нового обстрілу. Також серед проблем – відсутність широкого страхування та прозорих правил.
"В Україні головним стримувальним фактором для міжнародних інвестицій залишається війна, яка створює загрозу для активів, персоналу, логістики, енергетики та безперервності виробництва", – зауважує Андрій Єрашов.
Тож у цих умовах саме вітчизняний бізнес став рушієм економіки.
Голова Всеукраїнського об'єднання малого та середнього бізнесу "Фортеця" Оксана Продан пояснює таку ситуацію просто: "український бізнес – це люди, які тут народилися і продовжують жити в Україні, тоді як іноземні інвестори мають вибір і зазвичай чекають на мир та безпеку".
Компанії з різних галузей інвестують у своє майбутнє вже зараз: розвиваються агросектор, будівництво, логістика, металургія, енергетика. Великі підприємства утримують виробництво й вибудовують нові ланцюги постачання, а поруч із ними тисячі середніх і локальних компаній відновлюють регіональні економіки та зберігають зайнятість на місцях. Також, за словами Оксани Продан, муніципалітети активно створюють технопарки для українських виробників.
Що стосується найбільших приватних інвесторів країни, їхні бізнес-моделі можуть відрізнятися, але логіка вкладень схожа: не просто зберегти існуючі активи, а перебудувати їх під нові умови.
Рінат Ахметов
SCM (ДТЕК, Метінвест, ПУМБ, ФК "Шахтар")
За обсягом власних інвестицій у відновлення найбільшим приватним інвестором в Україні є Рінат Ахметов – засновник холдингу SCM.
З початку повномасштабного вторгнення його бізнеси інвестували понад 150 млрд грн (майже 4 млрд доларів) у відновлення зруйнованої інфраструктури, будівництво нових об'єктів і модернізацію виробництв.
Ідеться про власні інвестиції у відбудову та розвиток, які SCM здійснює вже зараз, не чекаючи масштабного приходу міжнародного приватного капіталу. Попри всі труднощі, обсяги цих інвестицій лише зростають. У 2025 році компанія встановила рекорд, спрямувавши на розвиток майже 1,4 млрд доларів (або 60 млрд гривень) капітальних інвестицій. Це на 57,9% більше, ніж у попередньому році.
За час війни близько 1 млрд доларів холдинг Ахметова спрямував безпосередньо на відновлення об'єктів, пошкоджених російськими атаками. Насамперед енергетичної інфраструктури України – теплових електростанцій, підстанцій та електромереж. Це найбільша приватна інвестиція – жоден інший локальний бізнес не вкладав співмірної суми саме у невідкладну відбудову зруйнованого.
Через ворожі удари постраждали усі об'єкти теплової генерації ДТЕК. Росія понад 220 разів атакувала ТЕС компанії, було пошкоджено близько 30 тис. км ЛЕП. Станом на літо 2024 року 90% теплогенерації було зруйновано або пошкоджено, проте вже більше половини потужностей вдалося повернути до роботи. Тож ДТЕК на сьогодні фактично працює в режимі безперервного відновлення.
Підприємства холдингу SCM також вкладають кошти в безпеку персоналу, модернізацію промислових потужностей, перехід на "зелену" металургію, розширення газовидобутку, підтримку стабільної роботи шахт та розвиток власної генерації електроенергії – будівництво вітропарків та систем накопичення енергії.
Юрій Косюк
МХП
Агрохолдинг, мажоритарним акціонером якого є Юрій Косюк, поєднує виробництво курятини з кулінарним напрямом і ритейлом, перетворюючись на міжнародну харчову компанію.
Бізнес Косюка інвестує в біогазові комплекси й енергонезалежність, цехи готової їжі, модернізацію обладнання та цифровізацію.
До активів Віталія Антонова належить мережа АЗК ОККО, яка розвиває паливну та логістичну інфраструктуру, модернізуючи сотні автозаправок і відкриваючи станції нового формату.
Паралельно бізнес Антонова інвестує в енергетичну безпеку – сонячні станції на АЗК, промислові системи зберігання електроенергії, вітропарк. Серед вкладень в агросектор – будівництво найбільшого в Україні заводу з виробництва біоетанолу.
Віталій Антонов
ОККО, Концерн Хлібпром
Геннадій Буткевич
BGV Group Management, АТБ
Геннадій Буткевич є засновником і власником інвестиційної групи BGV Group Management, через яку розвиває видобуток корисних копалин (графіту, берилію, рідкісноземельних металів), виробництво будматеріалів та енергетику (розподілена генерація), вкладає в напрями девелопменту та ритейлу.
Буткевич також співвласник корпорації АТБ – найбільшої роздрібної мережі країни, яка вкладає у відбудову пошкоджених магазинів, відкриття нових точок, модернізацію логістичної інфраструктури та підтримку безперебійного постачання продуктів харчування в усі регіони.
Володимир Поперешнюк та В'ячеслав Климов – засновники логістичного бізнесу та співвласники найбільшого приватного поштового оператора країни "Нова пошта". Поряд із відбудовою пошкоджених під час війни складів компанія нарощує інвестиції в автоматизацію сортувальних ліній, оновлення транспорту, енергоефективність, а також розширення мережі відділень і поштоматів в Україні та Європі.
Володимир Поперешнюк
Група компаній NOVA
В'ячеслав Климов
Група компаній NOVA
Водночас партнери розвивають інші напрями бізнесу групи. Зокрема, фінансовий сервіс NovaPay та авіакомпанію Supernova Airlines, посилюючи власну логістичну й фінансову екосистему.
Промислова компанія Віктора Пінчука – глобальний виробник безшовних труб і залізничних коліс із власним сталеплавильним виробництвом.
Попри війну "Інтерпайп" інвестує у модернізацію трубних і колісних цехів, підвищення операційної ефективності та впровадження енергоефективних технологій на виробництві.
Віктор Пінчук
"Інтерпайп"
Андрій Веревський
Kernel
Агрохолдинг Андрія Веревського – один із найбільших у світі виробників і експортерів соняшникової олії з власною логістикою та експортними терміналами.
Інвестує у завершення будівництва найбільшого в Україні олійноекстракційного заводу, енергонезалежність на біомасі, відновлення пошкоджених активів і модернізацію парку сільгосптехніки.
Підприємства критичної інфраструктури війна фактично змусила переходити до модернізації. Зокрема йдеться про енергетику, де цей підхід має і економічний, і безпековий сенс. Якщо централізований об'єкт стає вразливим для масованих атак, майбутня енергосистема має бути більш розподіленою. А якщо старе обладнання знищене, його заміна дає можливість одразу перейти на нові технології. Сергій Фурса звертає увагу саме на цей ефект.
"Удари по енергетиці створили дефіцит, у результаті виникають бізнеси, які інвестують в енергетику, і вони інвестують вже на основі новітніх технологій, розподіленої генерації, батарей", – каже експерт.
За його словами, створений війною вакуум породжує попит на нові рішення. Тому частина інвестицій у відновлення фактично одночасно стає інвестицією у модернізацію. На прикладі ДТЕК це означає розвиток розподіленої генерації, систем накопичення енергії, відновлюваної енергетики (завершується будівництво ІІ черги Тилігульскої ВЕС на 500 МВт на півдні країни і у процесі будівництва Полтавська ВЕС на 650 МВт, яка має стати найбільшою в Україні) та поступове наближення до європейської моделі енергоринку. Тобто логіка "відбудувати як було" поступово змінюється на "відбудувати краще і стійкіше".
Такий підхід відповідає принципові позиції власника SCM Ріната Ахметова – відновлювати те, що можна відновити, а там, де це неможливо, будувати нові сучасні об'єкти замість зруйнованих.
"Це необхідно для зростання та розвитку економіки, це необхідно для того, щоб українці могли жити та працювати у своїй країні, а ті, хто були змушені виїхати, мали можливість повернутися додому", – зазначає бізнесмен.
Водночас за кожним відновленим об'єктом стоять не лише інвестиційні рішення, а й конкретні люди – енергетики, інженери та шахтарі, які щодня працюють в умовах постійної загрози обстрілів, аби критична інфраструктура продовжувала функціонувати. Так, щотижня енергетики ДТЕК повертають світло в середньому 200 тисячам родин, чиї оселі знеструмлюються через російські атаки.
Економічний ефект інвестицій не обмежується новими будівлями чи обладнанням. Однією з головних цінностей лишається збереження людського капіталу. Підприємство, яке продовжує працювати, зберігає команду. Команда отримує зарплату, платить податки та продовжує споживати товари й послуги. Підрядники отримують замовлення, місцеві бюджети – надходження, а громади – економічну активність. Сергій Фурса називає інвестиції базовою умовою економічного зростання.
"Будь-яке зростання економіки – це завжди інвестиції. Нема жодних інших джерел для того, щоб економіка зростала, окрім інвестицій. Коли бізнес інвестує, то зростають зарплати, що важливо на тлі браку кадрів, і так далі", – зауважує він.
До прикладу, на українських підприємствах Метінвесту у складі SCM з 1 липня 2026 року відбулося підвищення зарплат працівників на 10% попри воєнні ризики та економічний тиск. Окремо бізнеси SCM, Фонд Ріната Ахметова та ФК "Шахтар" спрямували 13,5 млрд грн на гуманітарну та військову підтримку за чотири роки повномасштабної війни. Із них 2,2 млрд грн склали інвестиції в проєкт "Серце Азовсталі", який включає програми підтримки за напрямками реабілітації, протезування, освіти, забезпечення житлом, працевлаштування ветеранів на підприємствах групи.
Інші великі бізнеси також підтримують своїх працівників, масштабно допомагають ЗСУ, мають гуманітарні й соціальні ініціативи для ветеранів і постраждалих громад.
Наприклад, ОККО та МХП зберігають робочі місця за співробітниками в лавах Сил оборони, а в АТБ повідомляли, що евакуйовані з окупованих територій працівники можуть отримати роботу на новому місці зі збереженням посади. Kernel розробив комплексну програму адаптації та інтеграції ветеранів, підтримує мобілізованих, вкладає в навчання та перепідготовку робітників. В Інтерпайпі працює корпоративна патронатна служба, яка надає супровід мобілізованим працівникам, та тим, хто вже повертається у цивільне життя. Також Віктор і Олена Пінчуки заснували всеукраїнську мережу центрів ментального здоров'я "Повернення" для захисників.
Для міжнародного інвестора локальний партнер знижує частину ризиків. Адже українська компанія вже знає місцевий ринок, має команди, логістичні зв'язки, розуміє регуляторне середовище та може швидше запустити проєкт. Тому внутрішній капітал і міжнародні інвестиції не обов'язково конкурують між собою. Навпаки, перший може створювати умови для другого.
За даними Державної служби статистики, у 2025 році капітальні інвестиції в Україні зросли на 25,2% – до 669,3 млрд грн. Андрій Єрашов вважає таку динаміку важливим сигналом і для міжнародного капіталу.
"Коли бізнес вкладає власні кошти у виробництво, обладнання, логістику, енергетичну стійкість чи нові проєкти під час війни, він фактично говорить міжнародному інвестору: ми залишаємося тут, ми працюємо і ми бачимо майбутнє в Україні", – зазначив експерт СУП.
На його думку, українські інвестиції показують, що економіка здатна витримувати тиск війни та рухатися вперед. Водночас вони формують нові ніші для партнерства з іноземним капіталом.
"Найперспективнішими можуть бути спільні інвестиційні проєкти, кредитні й гарантійні програми, страхування воєнних ризиків, партнерства з експортно-кредитними агентствами та залучення коштів під конкретні виробничі, інфраструктурні й енергетичні проєкти", – додає Андрій Єрашов.
До прикладу, компанії SCM активно працюють з міжнародними компаніями, щоб залучити їх до відновлення України через спільні інвестиційні проєкти. Зокрема, група ДТЕК вже має партнерство у сфері енергетики з такими європейськими та американськими компаніями, як Vestas, Schneider Electric, Octopus Energy, Halliburton тощо. До того ж, на конференції з відновлення України URC 2026 ДТЕК уклала угоду з GE Vernova (США) на 900 млн євро щодо будівництва першої в Україні комбінованої газової електростанції. Цей проєкт у Кабміні визначили як флагманський.
А в аграрній сфері український агрохолдинг Kernel уклав меморандум із американською компанією 360 Yield Center, яка розробляє технології оптимізації внесення добрив, підвищення врожайності та ефективнішого використання ресурсів. Подібні кейси доводять, що український бізнес стає містком для приходу іноземного капіталу.
Водночас представники бізнес-об'єднань України наголошують, що для масштабування цього процесу потрібні й зміни з боку держави. Йдеться про стабільні правила регулювання, захист конкуренції, передбачувану податкову систему і водночас створення умов, за яких український бізнес зможе залишатися основою економіки.
Відбудова України починається не після війни – вона вже відбувається. І приватний капітал сьогодні не просто підтримує економіку, а створює основу для її наступного етапу.
