Пам'ятні моменти Верховної Ради VI скликання

Віктор Янукович і Юлія Тимошенко, Микола Азаров і Святослав Вакарчук, Ян Табачник і Віктор Лозінський, Юрій Луценко і Нестор Шуфрич, Олег Ляшко і Володимир Литвин - усіх їх (і ще понад чотири сотні людей) об'єднує те, що трохи більше п'яти років тому вони всі зібралися в одному місці. А саме під куполом парламенту - на церемонію складення присяги новообраними депутатами, пише BBC-Україна.

П'ять років тому, 23 листопада 2007 року почала свою роботу Верховна Рада шостого скликання. Сьогодні вона доживає свої останні дні. І, за великим рахунком, не так важливо, встигнуть нинішні парламентарі ухвалити бюджет протягом першого тижня грудня чи зберуться наступного вівторка лише для того, аби востаннє сфотографуватися разом, - ми можемо згадати, чим запам'яталася українцям ця Верховна Рада. Адже з багатьох точок зору вона була якщо не унікальною, то вже напевно надзвичайно цікавою.

Перша п'ятирічка

Перш за все, нинішній парламент мав найдовшу каденцію в історію України. Річ у тому, що станом на вересень 2007 року, коли відбулися вибори, Конституція передбачала, що термін повноважень парламенту складає п'ять років.

Однак у жовтні 2010 року Конституційний суд постановив, що політреформа 2004 року була неконституційною і повернув до життя редакцію Основного Закону 1996 року. Внаслідок цього суттєво скоротились не тільки повноваження парламенту, але й термін його каденції - з п'яти років до чотирьох.

Проте вже 1 лютого 2011 року Верховна Рада своїм голосуванням змінила Конституцію, знову збільшила термін своїх повноважень до п'ятирічного і, зрештою, добула його до кінця.

Його розпускали - він не розпустився

У нинішнього парламенту були всі шанси бути розпущеним вже на другому році свого існування. 9 жовтня 2008 року, на піку чергової політичної кризи, Президент Віктор Ющенко видав указ про припинення повноважень Верховної Ради.

Фракції Верховної Ради шостого скликання на початку її роботи:
Партія регіонів (лідер - Віктор Янукович) - 175 депутатів
Блок Юлії Тимошенко (лідер - Юлія Тимошенко) - 156 депутатів
Блок "Наша Україна - Народна самооборона" (лідер - В'ячеслав Кириленко) - 72 депутати
Комуністична партія України (лідер - Петро Симоненко) - 27 депутатів
Блок Литвина (лідер - Володимир Литвин) - 20 депутатів

Формальні підстави для такого кроку глава держави ніби мав: на той момент вже минув місяць, як розпалась коаліція Блоку Юлії Тимошенко з блоком "Наша Україна - Народна самооборона", а нова більшість - її мали утворити БЮТ та Партія регіонів - так і не сформувалась. Дату нових виборів було призначено на 7 грудня 2008 року.

Однак спочатку "бютівці" заблокували виділення парламентом коштів на всенародне волевиявлення, потім почалася війна між Банковою та Тимошенко в судах. Зрештою, 20 жовтня Віктор Ющенко призупинив дію свого указу про розпуск парламенту - як він сам повідомив у телезверненні до народу, "на декілька днів". Згодом тему перевиборів просто "заговорили". До речі, указ Президента про зупинення дії указу про проведення позачергових виборів у базі законодавства на сайті Верховної Ради досі марковано як "чинний".

Різнокольорова Рада

Як і кілька своїх попередників, парламент шостого скликання за час каденції встиг змінити політичну орієнтацію або ж, простіше кажучи, "перефарбуватися".

Першою більшістю, сформованою в Раді, була умовно "помаранчева": до її складу входили БЮТ та НУНС, голосами членів яких Арсенія Яценюка було обрано на посаду спікера. Однак "запас міцності" цієї коаліції був мінімальним: їй навіть не вдалося затвердити Юлію Тимошенко прем'єром з першої спроби.

На куражі ця більшість пропрацювала недовго, хоча і встигла, приміром, призначити дострокові вибори столичного мера та Київради. Потім, по мірі наростання суперечностей між президентом та главою уряду, експерти почали дедалі частіше говорити про ситуативну співпрацю коаліції з нібито "ідейно чужими" комуністами.

У вересні 2008 року робота третьої сесії Верховної Ради відкрилася несподіваним зближенням двох найбільших фракцій парламенту - Партії регіонів та БЮТ. Вони спільно проголосували за низку законів, які спостерігачі називали антипрезидентськими. Розробка спільного проекту Конституції та переформатування Кабміну в цих умовах політики з обох таборів називали справою часу.

Проте взаємна недовіра "партнерів" та указ Президента про розпуск Верховної Ради зробили своє, і альянс бютівців та регіоналів розпався. Парламентська криза завершилась приєднанням до коаліції БЮТ та НУНС Блоку Литвина та обрання його лідера спікером 9 грудня 2008 року.

Навесні наступного року БЮТ та Партія регіонів знову всерйоз взялися за створення спільної більшості. Цього разу до ЗМІ навіть потрапив проект Конституції, згідно з яким Янукович нібито мав стати обраним у парламенті президентом, а Тимошенко - залишитися на посаді прем'єра з посиленими повноваженнями. В кулуарах Ради - хто з радістю, хто з безнадійністю в голосі - говорили про перенесення наступних парламентських виборів на 2015 рік.

Однак створити "широку" коаліцію тоді знову не вдалося, і її потенційні лідери пішли на президентські вибори, які закінчилися перемогою Віктора Януковича.

Вже у березні 2010 року у парламенті було створено коаліцію Партії регіонів, Комуністичної партії, Блоку Литвина та низки інших депутатів. З того часу кількість провладних парламентарів тільки збільшувалася, а уряд та адміністрація президента, за великим рахунком, не мали жодного клопоту з проходженням своїх ініціатив через сесійну залу Верховної Ради.

Труднощі блокування

Спочатку, коли фізичні сили коаліції та її опонентів були практично рівними, тодішні опозиціонери - Партія регіонів - мали непогані шанси фізично заблокувати невигідне для них рішення.

Наприклад, під час процедури призначення Юлії Тимошенко главою уряду регіонал Владислав Лук'янов зумів висмикнути картку для голосування у спікера Арсенія Яценюка, тим самим зірвавши тодішній коаліції свято.

А наприкінці січня 2008 року фракція Партії регіонів почала понад місячне блокування роботи парламенту на знак протесту проти планів тогочасного керівництва держави отримати План дій щодо членства в НАТО на Бухарестському саміті Альянсу. Головною рисою того протесту стали повітряні кульки з написами "НАТО НІ!"

Проте після того, як Партія регіонів стала керівною силою парламентської більшості, блокувати роботу Ради стало небезпечно для здоров'я - в прямому сенсі цих слів.

У травні 2010 року, під час ратифікації українсько-російського договору про продовження базування Чорноморського флоту в Севастополі в обмін на знижку ціни газу, спроба опозиції перешкодити цьому голосуванню обернулася жорстокою сутичкою, яка привернула до Верховної Ради увагу ЗМІ всього світу.

А в грудні того ж року блокування опозиціонерами парламентської президії закінчилось кривавою бійкою, внаслідок якої окремим депутатам-опозиціонерам розбили голови та поламали носи. Прикметно, що на штурм президії представники Партії регіонів пішли пізно увечері, вочевидь, розраховуючи на мінімальну присутність у ложі преси журналістів.

Власне, саме після цих подій політики та експерти почали цілком серйозно аналізувати персональний склад парламентських партій з точки зору готовності їхніх представників до застосування фізичних засобів впливу щодо опонентів.

Слабкий парламент

Ще одна риса Верховної Ради, що доживає свої останні тижні, - це те, що чимало політологів без нотки сумніву в голосі називають її найслабшим парламентом в історії України. Причин цьому декілька.

Йдеться тут і про кризу етики парламентської діяльності після вже згаданих кривавих бійок між носіями депутатських мандатів, і про те, що депутати аж надміру покірно сприйняли позбавлення їх вагомої частини повноважень внаслідок суперечливого вердикту Конституційного суду від жовтня 2010 року, сконцентрувавшись натомість на продовженні своєї каденції з чотирьох років до п'яти.

І про те, що картинки голосування Верховної Ради - коли один депутат рукою показує своїм колегам, як треба голосувати, а кілька десятків парламентарів натискають зелені кнопки за себе і ще кількох сусідів, - дискредитують парламент не лише в Україні, але й поза її межами.

І про те, що зміна у владі двох конкуруючих команд призвела до "вимивання" з парламенту еліти обох політичних таборів. Спочатку, у 2007 році, "найкращі люди" з "помаранчевих" сил - Олександр Турчинов, Юрій Єхануров, Юрій Луценко, Віктор Пинзеник та інші - були призвані до уряду Юлії Тимошенко. Потім, у 2010 році, до уряду Миколи Азарова та в адміністрацію Віктора Януковича пішла еліта "біло-блакитних" - Борис Колесников, Андрій Клюєв, Ірина Акімова, Олександр Лавринович та інші. А потім їх замінили фігуранти значно нижчої частини партійних списків.

Частина з названих політиків повернеться до парламенту сьомого скликання і, вірогідно, зробить його яскравішим, професійнішим, а, можливо, і самостійнішим. Важко сперечатися з тим, що такі зміни пішли б на користь українській демократії.

Безпрецедентні прецеденти

Фракції Верховної Ради шостого скликання у кінці її роботи:
Партія регіонів (лідер - Олександр Єфремов) - 195 депутатів
Блок Юлії Тимошенко - "Батьківщина" (лідер - Андрій Кожем'якін) - 97 депутатів
Блок "Наша Україна - Народна самооборона" (лідер - Микола Мартиненко) - 63 депутати
Комуністична партія України (лідер - Петро Симоненко) - 25 депутатів
Народна партія (лідер - Ігор Шаров) - 20 депутатів
Група "Реформи заради майбутнього" (лідер - Ігор Рибаков) - 19 депутатів
Позафракційні - 31 депутат

Ще цей парламент запам'ятався безпрецедентною відмовою від депутатського мандату парламентарем, який на спеціально скликаній прес-конференції заявив, що політика як сфера боротьби заради боротьби - це просто не його сфера діяльності. Йдеться тут про Святослава Вакарчука, який обрався до парламенту з 15-го місця у списку блоку НУНС.

Інший випадок - позбавлення депутатського мандату Віктора Лозінського - депутата з фракції БЮТ, котрий спочатку перебував у бігах, а згодом був засуджений до 15 років позбавлення волі за вбивство місцевого жителя на території власних мисливських угідь.

Нарешті, Рада встановила паркан навколо парламенту після спроби штурму будівлі учасниками однієї з акцій протесту проти політики уряду Миколи Азарова та зміною інтер'єру сесійної зали.

Від нашої Ради - вашій

Ще за спікера Яценюка зображення карти України, розділеної навпіл синьою та жовтою смугами, замінили національним прапором, а також встановили на депутатських місцях "сенсорні кнопки" - спеціальні пристрої, призначені забезпечити особисте голосування депутатів парламенту.

Ввести цю систему в дію протягом роботи Ради шостого скликання не вдалося, проте її запуску в наступному парламенті сьогодні вимагають у представників провладних політичних сил опозиціонери. І це - лише перший "привіт" парламенту сьомого скликання від чинної Ради, з котрою Україна прощатиметься вже наступного тижня.

Читайте також: Іменний склад Верховної Ради VII скликання