Три тижні під ворожим вогнем. Як 10 років тому українські військові билися за Савур-Могилу

Рівно 10 років тому - 7-8 серпня 2014-го курган Савур-Могила, що неподалік кордону з Росією, стала однією з найгарячіших точок на мапі АТО. Українським силам вдалося зайняти та кілька тижнів утримувати стратегічну височину, проте згодом все ж довелося її залишити…

Завдання поставили 13-му окремому аеромобільному батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ (нині це 13-й окремий десантно-штурмовий батальйон імені Героя України полковника Тараса Сенюка 95 одшбр).

Тоді нею командував 27-річний капітан Олександр Порхун - Герой України, а нині в.о. Міністра у справах ветеранів України.

РБК-Україна розповідає про знаковий бій ЗСУ проти російських окупантів.

Основна задача - взяти під контроль Савур-Могилу

"Наша основна задача була пробитися до Савур-Могили, та взяти її під контроль. Однак, ми розуміли, що це вже рух по тимчасово окупованій території, і за нами закривається точка нашого входу. І далі ми працюємо в тилу ворога", - розповів Олександр Порхун.

Тому було ухвалено рішення йти в рейд протяжністю 470 кілометрів, із них 170 - з боями по тилових районах ворога.

"Незаконні збройні формування (НЗФ), підконтрольні РФ, зайняла курган у перші дні червня 2014 року - зробивши його опорним пунктом своєї "оборони" та перешкоджаючи підвезенню провізії та боєприпасів українським силам, які того літа перебували у прилеглих районах на межі з Росією. Крім того, завдяки контролю над Савур-Могилою НЗФ РФ, відстежували пересування військ ЗСУ та коригували масовані артилерійські обстріли, які велися з території РФ", - додає ветеран.

Штурмова група під керівництвом Олександра Порхуна взяла під контроль та утримувала Савур-Могилу у серпні 2014 року (фото: надано Міністерством у справах ветеранів)

25 липня командування АТО поставило задачу для 25-тої окремої парашутно-десантної бригади утримати передмістя Шахтарська для проходження колони 13-ї окремої аеромобільної бригади 95-ої окремої аеромобільної бригади, яка повинна була полегшити становище прикордонного угруповання.

"Тоді перший бій відбувся між Шахтарськом та Торезом. А між ними був такий населений пункт Горне, де була тільки одна можливість перейти через залізничний переїзд. Тому ми вибили противника, зайняли перехрестя дороги, що розділяє ці два населені пункти. І я встиг тоді пройти тільки "головою" своєї колони - далі мене відрізали. Так і дійшов до 1 батальйону 95-ї бригади, який на той час вже закріпився в населеному пункті Петрівське, перед Савур-Могилою", - поділився спогадами Олександр.

Після цього Порхун повернувся, вони з побратимами вибили противника, забрали решту свого підрозділу і головні сили бригади. Далі вони отримали завдання йти на штурм Савур-Могили.

Серпень став надважким для українських бійців. Військові утримували Савур-Могилу під нескінченним та щільним вогнем російської артилерії, зокрема й "Градів".

Українські військові отримали завдання взяти під контроль Савур-Могилу (фото: надано Міністерством у справах ветеранів)

Утримування позицій протягом трьох тижнів

"Ворог був впевнений, що ми просто застосуємо класичну форму бою, як написано у військових книгах. Однак, розуміючи породу ґрунтів, яка не давала змоги створити достатньо надійні укріплення та фортифікації, захищатися доводилося, розширюючи воронки від снарядів та ховаючись за руїнами комплексу на Савур-Могилі", - розповів Порхун.

Майже три тижні, протягом яких бійці утримували височину, дали змогу ЗСУ вести повноцінне спостереження за силами ворога, а на початку - навіть коригувати вогонь української артилерії по російській регулярній армії, яка намагалася прориватися через кордон.

Однак після рейду 95-ї бригади і виходу прикордонного угруповання, більше залишатися там не можна було. Тим більше українські військові мали вже інші завдання.

"Ми почали рухатись до фінальної стадії операції між Красним Лучом і Антрацитом. І там закріпилися для контролю траси, яка зв’язувала два населених пункти. Втім, надійшло повідомлення, що почалося перше перемир'я. І ми отримали наказ на повернення в тимчасовий пункт постійної дислокації", - додав Олександр.

Олександр Порхун (фото: надано Міністерством у справах ветеранів)

Захоплення Донбасу готували з початку 2000-х

Під час визволення міст Олександру Порхуну разом зі своїми побратимами неодноразово доводилося працювати в тилу ворога і спілкуватись з місцевим населенням.

"Здебільшого люди чекали на звільнення. Однак зустрічалися і ті, хто розказували про Новоросію, "рускій мір". Для мене тоді було дико це, тому що я до 2014 року не був ні в Луганську, ні в Донецьку, ні в Криму. Спілкуючись з населенням, я не міг зрозуміти, як таке відбулося, що на одній території нашої країни зовсім різні свідомості місцевих жителів", - розповів ветеран.

Він також зазначив, що в ході виконання завдань військові знаходили в бібліотеках різних населених пунктів Донецької і Луганської областей книжки, виданні 2006 року, де писалось про створення так званих "ЛНР/ДНР". Там виявили і триколори цих псевдореспублік.

"Тому, я думаю, що ця політика, як планово і поступово окупувати частину території нашої країни, тягнулася з початку 2000-х років", - додав Порхун.

Загалом за час бойових дій в зоні АТО Олександр Порхун разом зі своїм батальйоном, іншими підрозділами Збройних сил України, Нацгвардії та добровольчих батальйонів - звільнили Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку, Лисичанськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк.

У жовтні 2014 року батальйон під командуванням Олександра Порхуна був залучений до бойових операцій із деблокування підрозділів Збройних Сил у Донецькому аеропорту, де він, отримавши важку контузію, все одно продовжив виконувати бойові завдання.

Українські військові виконали поставлені завдання (фото: надано Міністерством у справах ветеранів)