Особливості електронних петицій у вітчизняному виконанні
.
Я думаю, що всі ми пам'ятаємо про безліч петицій, розміщених на сайті Білого Дому за часів "революції гідності", які стосувались підтримки Євромайдану. В такий спосіб, розміщуючи відповідні петиції та намагаючись зібрати необхідну граничну кількість підписів, люди шукали будь-яких засобів вплинути на події, що відбувалися в Україні.
До сьогодні в Україні про такий вид комунікації громади з органами державної влади можна було лише мріяти. Проте, нещодавно Президентом було подано до Верховної Ради законопроект №2299 від 03.03.2015, який передбачає зміни до закону "Про звернення громадян" в аспекті запровадження звернень громадян в електронній формі та можливості направлення електронних петицій.
Безумовно, щоб спрогнозувати доцільність та ефект від запропонованих змін, слід звернутися до міжнародного досвіду запровадження електронних петицій до органів влади. Найпоказовішим у даному аспекті є приклад США.
Для того, щоб потрапити на розгляд Президенту, петиція, розміщена на сайті Білого Дому, має набрати 100 тис. підписів за 2 місяці від дня появи. В США петиції подаються лише до Президента, що цілком виправдано, оскільки саме він очолює вертикаль виконавчої влади відповідно до державного устрою США. Варто зазначити, що свої "електронні підписи" під петицією можуть ставити всі бажаючі, не лише громадяни США.
В Латвії підпис під петицією мають право ставити лише її громадяни. Для розгляду петиції їй необхідно зібрати 10 тис. підписів, строк збирання яких необмежений. Направляються петиції виключно до латвійського парламенту і збираються через веб-сайти неурядових громадських організацій.
Аналогічно адресатом подання петицій у Німеччині виступає парламент - Бундестаг. Проте підвищений кількісний ценз підписів - мінімум 50 тис. від будь-яких фізичних осіб, які досягли повноліття, петиції розміщуються на сайті Бундестагу, і строк їх розгляду не може перевищувати чотири тижня.
У Великобританії петиції направляються до органу, який відповідає за питання, визначені у петиції. Щонайменше 100 тис. підписів від підданих та резидентів Великої Британії збираються через урядовий сайт строком до 12 місяців. В зазначених країнах для ідентифікації особи використовується лише особистий e-mail.
Повернемось до законопроекту, що був поданий Президентом України. Його основні положення:
1. Кількісний ценз підписів - 25 тис.
2. Петиція розміщується на сайті Президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів, органів місцевого самоврядування або сайтів громадських організації.
3. Термін збору підписів на підтримку петиції - 20 днів.
Безумовно, законопроект має окремі вади, проте хотілось би зупинитися на самій концепції запровадження інституту електронних петицій та її перспективи в Україні.
Треба розуміти, що пересічний громадянин України, який не має спеціальних знань у окремій галузі, не зможе подати за змістом якісну та конкретну петицію. Така петиція може мати лише сигнальний характер, як певний маяк або орієнтир, на що варто звернути увагу.
На мою думку, підстав розраховувати на те, що органи державної влади та місцевого самоврядування будуть дійсно розглядати усі петиції, які будуть надходити від громадян, наразі немає. Рівень взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування залишається на низькому рівні.
На сьогодні існують механізми звернення до органів влади у традиційному письмовому вигляді, проте особливих проявів швидкого реагування на проблему від державних органів досить важко дочекатися. Громадяни в таких випадках, як правило, діють за принципом "подам заяву всюди, де приймуть".
Без сумніву, Україна потребує реформ практично всіх галузей економіки, соціальної сфери, системи влади в цілому. Але для проведення відповідних реформ потрібні два основні компоненти: політична воля (яка, на жаль, в більшості випадків лише декларується) та проекти реформ.
З другим компонентом електронні петиції можуть суттєво допомогти. На сьогодні в Україні існує велика кількість громадських організацій та активістів, які не один рік займаються проектами можливих реформ в Україні. Як правило, це люди, які мають практичний досвід у відповідних сферах, або ці питання знаходяться у сфері їх наукових інтересів.
Проте реального впливу на законотворчий процес такі організації наразі не мають. Запровадження інституту електронних петицій може дати шанс таким організаціям донести свої напрацювання до законодавця, що може якісно вплинути на покращення законотворчої бази Верховної Ради.
Насправді сьогодні ніхто не може сказати або достовірно спрогнозувати, яким чином електронні петиції будуть функціонувати, адже це безперечна новація для української системи взаємодії органів державної влади та громадськості. Залишається лише сподіватися, що цей крок - дійсно бажання почути українців, а не ще один прояв імітації змін у державі.
