Санкції України проти РФ: прагнення видати бажане за дійсне
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
Українська держава вустами свого віце-прем'єр-міністра Олександра Сича, нарешті, анонсувала введення санкцій проти Росії: "Мова йде не тільки про секторні санкції, тобто про ту чи іншу продукцію, а й санкції персональні - щодо осіб, які своєю поведінкою розпалюють міжнаціональну ворожнечу, військові пристрасті, нагнітають ситуацію". На жаль, урядовець не уточнив, які саме санкції будуть застосовані Україною проти Російської Федерації, обмежившись заявою про те, що вони "будуть затверджені найближчим часом".
Проте навіть якщо санкції будуть затверджені й запроваджені Урядом вже завтра, як у вітчизняних, так і в іноземних експертів та політиків все одно будуть підстави стверджувати, що такий крок з боку України є, м‘яко кажучи, запізнілим. Для порівняння: ЄС та США почали розробляти та впроваджувати санкції проти Росії ще у березні цього року. Більше того, поки українські урядовці розмірковують над тим, які саме санкції вводити проти Росії "найближчим часом", лідери Європейського Союзу слідом за США мусять узгодити новий пакет жорсткіших санкцій, які поширюватимуться на фінансовий, енергетичний та оборонний сектори вже сьогодні, на час зустрічі у Брюсселі.
Така неквапливість України у питанні застосування санкцій проти Росії пояснюється кількома причинами. Передусім, усвідомленням руйнівних для української економіки наслідків введених нами проти Росії санкцій. Необхідно розуміти просту й очевидну річ: якщо введення санкцій проти Росії болюче позначається на економіках таких фінансово й промислово розвинених країн, як Німеччина, Франція, Італія, то введення бодай співмірних санкцій проти Росії з боку України не може не позначитися негативно на вітчизняній економіці. Отже, очевидно, що офіційний Київ буде ще більш обережним у питанні застосування санкцій проти Росії, ніж Берлін чи Париж.
Тому, швидше за все, "розроблені та затверджені Урядом санкції" будуть торкатися тих галузей, у яких Росія і так, без будь-яких санкцій з нашого боку, згортає співпрацю з Україною в одноосібному порядку. Передусім йдеться про співпрацю у галузях військово-промислового комплексу, що цілком очевидно в умовах фактичної війни між державами.
Крім того, будь-які санкції, які будуть запропоновані українською стороною, значною мірою можуть розглядатися лише як відповідь на чисельні приписи про заборону імпорту до Росії українських товарів, як то картоплі чи молочних продуктів. Під таким кутом зору "санкції, які розробляються і незабаром будуть затверджені Урядом" варто розцінювати швидше як спробу завдати контрудар у "торгівельній війні", що систематично проводиться Кремлем проти України. І завдасть Київ цей удар передусім у тих галузях, які після підписання Угоди про Асоціацію з ЄС і так почнуть переорієнтовуватися на продукцію з Європи та європейські ринки.
Отже, у вищезазначених аспектах не варто розглядати дії Києва як справжні санкції проти Росії. Це швидше прагнення видати бажане за дійсне, оскільки все важче стає пояснювати європейським та американським партнерам чому Україна, вимагаючи посилення санкцій проти Росії, сама не вводить проти країни-агресора жодних санкцій.
Справжні санкції могли б торкнутися співпраці у аерокосмічній сфері, що може спричинити серйозні проблеми для РФ, яка останнім часом має серйозні проблеми у ракетобудуванні, що суттєво зменшує міць ядерного щита та загрожує обороноздатності країни. Болючим ударом для РФ могла б стати втрата ринку пального в Україні. Завдало б клопоту росіянам і очищення від їхнього продукту українського медіа- та телерадіоринку, який не лише перетворився на сміттєзвалище російського мотлоху, але й на плацдарм для інформаційної та психологічної війни. Не варто забувати і про ядерне пальне для українських АЕС, російські банки тощо.
Це лише короткий перелік сфер, де Україна може зробити Росії "боляче". Насправді ж, галузей, у яких співпраця з Україною є критично важливою для Російської Федерації, є чимало, тому, попри оптимістичні заяви росіян, що їх зовсім не лякають санкції не тільки з боку України, але й ЄС та США, є наскрізь брехливими. За наявності політичної волі Україна має достатній потенціал дати відсіч Росії не лише у воєнній, як показують останні події на Донбасі, сфері, але й в економічній.
Водночас не варто нехтувати тією прикрою обставиною, що іншою можливою причиною "неквапливості Києва" у питанні введення санкцій проти Росії є корупційна пов‘язаність української та російської еліти. І розривати корупційні зв‘язки, які приносять мільярдні надприбутки, навіть в умовах війни дуже не хочеться. Чим крім корупційної взаємопов‘язаності можна пояснити той факт, що нова влада так демонстративно мало зробила для того, аби покарати чи бодай припинити протиправну діяльність окремих українських олігархів, політиків та пов‘язаних з ними бізнес-структур, задіяних у прямій чи опосередкованій підтримці терористів?
Насамкінець необхідно зазначити, що санкції, спрямовані на стримування агресора, можуть мати діаметрально протилежні наслідки. Наприклад, ембарго на постачання нафти підштовхнуло Японію до війни проти США у 1941 році. Тому, розробляючи та запроваджуючи санкції, треба дотримуватися співмірності засобів та мети, бо щур, затиснутий у кут, неминуче атакує.
