Кому НБУ продасть "Розрахунковий центр", або пропозиція без попиту
Голова ради СРО асоціації "Українські фондові торговці" Сергій Антонов
При розмовах про вихід Національного банку України з капіталу "Розрахункового центру" (РЦ) відразу виникають закономірні питання: хто готовий його купити і за якою ціною? Для тих, хто не в темі, - "Розрахунковий центр" на сьогодні єдина в Україні фінансова установа, що монопольно здійснює грошові кліринг і розрахунки за принципом "поставка цінних паперів проти оплати". Цей новий для України інфраструктурний елемент фінансового ринку був створений у вересні 2013 року згідно з законом "Про депозитарну систему України" на базі Всеукраїнського депозитарію цінних паперів (ВДЦП).
На поточному етапі зусилля держави щодо створення єдиної розрахункової і клірингової інфраструктури поки що важко охарактеризувати як однозначно успішні і остаточні.
Через рік після запуску РЦ обслуговує тільки грошові розрахунки за угодами з цінними паперами (і то не всі - лише біржові і позабіржові операції з ОВДП, більшу частину біржових угод з недержавними цінними паперами, незначну частину операцій з первинного розміщення); зрушення щодо розповсюдження послуг РЦ на кліринг деривативів відсутні, не кажучи вже про тиражування досвіду гарантій розрахунків на біржові товарні ринки.
Логіка роботи РЦ вкрай консервативна і далека від міжнародних вимог і практики функціонування клірингових установ і центральних контрагентів: система розрахунків РЦ надійна, але тільки тому, що РЦ як центральний контрагент не приймає на себе кредитних ризиків, обмежуючись статусом технічної сторони.
Право об'єктивно оцінювати ризики центрального депозитарію, центрального контрагента та локальної інфраструктури в цілому мають, безумовно, тільки спеціально навчені люди - наприклад, з профільного рейтингового агентства Thomas Murray (Лондон). І все ж візьмемо на себе сміливість стверджувати, що в термінології міжнародних принципів інфраструктури фінансових ринків і методології їх оцінки, РЦ можна розглядати як недостатньо ефективний і функціональний суб'єкт інфраструктури.
Це пов'язано, по-перше, з не найбільш обґрунтованими тарифами, які не покривають, тим не менш, явно завищені адміністративні витрати. (Із звітів РЦ видно, що істотні доходи РЦ отримує зовсім не від профільної діяльності, а від купівлі-продажу цінних паперів, що виглядає досить специфічно в умовах, коли РЦ можна розглядати як природного інсайдера, а також процентні доходи від повторного продажу ресурсів на МБК - тих самих ресурсів, що належать всьому ринку).
По-друге, в РЦ фактично відсутня скільки-небудь лояльна до учасників ринку система управління ризиками: РЦ, гордо називаючи себе центральним контрагентом, працює виключно на умовах 100%-ого передблокування активів угоди, при цьому відсутні як клас альтернативні механізми забезпечення, кредитування в цінних паперах, індивідуальне забезпечення, класифікація та обмеження учасників клірингу і обслуговуються фінансових інструментів. В наявності явна функціональна неповноцінність: РЦ не обслуговує 3-стороннє РЕПО і терміновий ринок, оскільки там зовсім інші підходи. Технологічного прориву і навіть мінімальних зрушень не спостерігається - все залишилося, як рік тому.
Так ось, боюся, що при виході НБУ з капіталу РЦ, останній буде позбавлений свого основного інституційного переваги - афіліювання з центральним банком. А це різко знизить його привабливість як суб'єкта інфраструктури, а відповідно знизить його вартість.
Якщо новими акціонерами РЦ замість НБУ стануть інші суб'єкти державного сектора економіки (скажімо, держбанки), навряд чи що-небудь в його роботі суттєво зміниться - так і з ціною проблем не виникне.
На українських профучасників в поточних умовах розраховувати складно - великих покупців зараз мало на будь-які активи, тим більше такі специфічні, для розвитку яких потрібні певні знання, комунікації, широкі адміністративні можливості. Теоретично можлива спроба продати пакет акцій РЦ по частинах, на публічних умовах, переважно на біржовому ринку. Але і тут навряд чи варто розраховувати на інтернет-трейдерів. Швидше, покупцями могли б стати банки і суб'єкти інфраструктури, щоб брати участь у розбудові національної системи розрахунків.
Можливий інтерес до РЦ з боку міжнародних операторів фінансової інфраструктури. Але тут можна до кінця року не впоратися. Потрібно серйозний due diligence. І, крім того, незважаючи на очевидні вигоди від євроінтеграції, як правило, багато країн вважають за краще залишати системно значимі суб'єкти інфраструктури в національній власності.
Фактично, незважаючи на всі розмови про ринковості та стимулюванні конкуренції, цілком можливий варіант, коли після виходу НБУ з капіталу РЦ останній автоматично втратить у ціні. Це пов'язано з тим, що інфраструктура, як би там не було, значною мірою розвивається при активній участі держави, а розрахунки з цінних паперів найбільш надійні, коли використовуються рахунки центрального банку.
Крім того, РЦ зараз знаходиться в недостатньо оформленому стані - обслуговує далеко не всі сегменти ринку і реалізував вкрай незначне за міжнародними мірками число технологій.
